…І ЗБЕРЕГТИ КРИХКОГО СВІТУ ПАМ’ЯТЬ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

«Попри те, що ми вирішили йти різними шляхами, зберігаємо повагу одне до одного і просимо підписників з повагою поставитися до нашого рішення та приватного життя», – Настя читала повідомлення від відомої пари в шоу-бізнесі й усміхалася. Наші зірки взяли приклад із закордонних і тепер усі, наче за командою невидимого режисера, просять шанувати їхню приватність і з розумінням поставитися до ситуації. «Наче ваші особисті стосунки можуть когось зацікавити, – промайнула думка. – Втім… люди охочі до пліток, із задоволенням перемолотять чужі кісточки…»

…За вікном хурделило, в кімнаті ж було затишно і спокійно. Так само, як і двадцять п’ять років тому, коли Настя з маленькою Нікою на руках вдивлялася у вікно, чекаючи на повернення свого чоловіка. Останнім часом стосунки тріщали по швах, наче латана-перелатана торба, що вже не витримувала ані ваги, ані постійного перелицювання. Звісно, коли маленька дитина, не завжди встигаєш бути супер-пупер, крутитися навколо свого чоловіка метеликом на підборах.

Того дня їй укотре зателефонувала пасія Дмитра. Настя спочатку не вірила їй, але факти, які наводила ця «співробітниця», як вона себе називала, були надто вагомими. І все збігалося. Додому не поспішав, до пізнього вечора – зайнятий по роботі. А поряд постійно вона. Не скута домашніми справами і без дитини на руках. Настя ж не встигала перепочити, як маленька Нікуся знову хворіла.

Знову дзвінок. Цього разу телефонувала Надія Григорівна, ще одна співробітниця, яка працювала з Дмитром і належала до категорії «небайдужих». Колись вона приходила до Насті з Дмитром у гості, від імені колективу вітала новоспечених батьків з народженням дитини. Тож, очевидно, вважала своїм обов’язком попередити Настю: «Тут така ситуація… Дмитро, звісно, гарний чоловік, але не завадило б… як це краще висловитися… більше над ним конт­ролю. Там є одна наша співробітниця, Аліна, отож вона поклала на нього око. І, схоже, справи йдуть непогано, бо вони разом проводять багато часу». Мовляв, ти там за ним припильнуй, бо геть від рук відбився.

…Коли ж зрештою Настя запитала прямо, що то за така настирлива колежанка постійно телефонує, Дмитро знітився, почав щось вигадувати. У підсумку нічого оригінального, робив так, як десятки чоловіків на його місці. Поки дружина заклопотана малою дитиною, у благовірного (чи то пак, невірного) чоловіка виросли за спиною крила.

Аліна й далі безсоромно телефонувала до Насті… «Ми давно разом, Дмитро любить мене, – цокотіла без упину, – тільки тобі не наважується сказати. Не хоче завдати моральної травми, бо в тебе маленька дитина. Йому шкода, він тягне час, але відпусти його, він мій!» Як кажуть, приїхали. Виявляється, Дмитро, наче валіза, без ручки, має бути переміщений з пункту А до пункту Б. Тобто до нової власниці.

Найогидніше в цій історії було те, що Дмитро брехав. Хотів викрутитися. Утім, на двох стільцях, як відомо, не всидиш, зрештою наважився на серйозну, як він сказав, розмову з дружиною.

– Ти повинна мене підтримати, – почав не дуже впевнено, проте серйозно. – Я не хочу розлучення, я хочу зберегти сім’ю, хочу виховувати дитину. – Дмит­ро замовк, запитально поглянувши на Настю. «Нарешті згадав про Нікусю», – промайнула думка. Чоловік просив про другий шанс, переконував, що це «не те, що ти подумала, це так, просто епізод…»

– Епізод? – Настя лише розвела руками. – Аліна, до речі, говорила, щоб я тебе відпустила. Бо ти мене давно не кохаєш, просто боїшся завдати мені… моральної шкоди…

– Що? – від несподіванки обличчя Дмитра видовжилося. – Моральної шкоди?

– Так, і не просто моральної шкоди. Наш шлюб, за словами твоєї коханої, був помилкою. Студентський шлюб, як вона сказала. Інша річ – стосунки з Аліною. Стосунки справжні, бо Аліні ти, виявляєшся, зізнався у своєму неземному коханні. До слова, дитина в тебе від жінки, якої ти ніколи не кохав…

– І ще дослухай до кінця, – Нас­тя вирішила розкрити Дмитрові всі карти. – Вона порадила мені бігти чимдуж до суду, подавати заяву на розлучення.

Схоже, Дмитро не очікував, що Аліна так відчайдушно за нього битиметься. Він справді хотів зберегти сім’ю. Нав’язливість Аліни почала дратувати. Він їй, зрештою, нічого не обіцяв. Так, це була інтрижка, нехай вибачить маленькі чоловічі слабкості. Дмитро, як та велика рибина, що зривалася з гачка, все більше віддалявся від Аліни.

Але вона не здавалась.

– Та послухай мене, – Аліна схопила його за рукав. – Я кохаю тебе, зрозумій! Якщо ти підеш, то пожалкуєш! Я просто цього не зможу пережити! Ну що, що тебе там тримає? Ти ж сам говорив, як тобі набридла ця рутина, одноманітність… Ну скажи, любий, хіба нам було погано удвох? Я ж без тебе просто не зможу жити, я вже зараз дихати не можу…

Аліна на мить зупинилася, спостерігаючи за автівками, які мчали повз. Не вагаючись, кинулася вперед. Водій, хоча й з усіх сил тиснув на гальма, все ж таки зачепив Аліну. Від болю вона знепритомніла. Довелося викликати швидку та їхати в лікарню. А потім закрутилося колесо, в центрі якого була Аліна та її неадекватна поведінка. Після операції на нозі Аліну відправили до палати і, здавалося, можна було видихнути з полегшенням. Бо, як сказав травматолог, рани загоються і скоро пані зможе бігати на короткі та довгі дистанції.

От лишень у планах Аліни не було таких оптимістичних прог­нозів. Поки Дмитро бігав в аптеку по ліки, вона, аби «остаточно закріпити результат», випила цілу пачку снодійного. Добре, що Дмитро вчасно повернувся і покликав на допомогу. Аліна хапала чоловіка за руки, зазирала в очі, наче безпритульний песик. То мовчала й безкінечно плакала, то без угаву говорила. Просила не йти і обіцяла, що буде гарною дружиною та мамою їхніх дітей.

А вдома Настя вже втратила будь-яку надію побачити свого чоловіка, сиділа біля хворої дитини, відганяючи сон. Виснажена, вона думала лише про те, аби донечці стало краще.

Але в пам’яті спливали картини – яскраві, наче в гарному кіно. От вони, безтурботні студенти, після іспиту пішли кататися на катамаранах. Настя з подругами та зі Славком – він був єдиним хлопцем у їхній дівочій компанії. Було весело, от лишень ніхто не подумав, що денна спека може увінчатися… зливою. Славко невдало послизнувся і впав. Ледь-ледь дошкандибали до найближчо...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!