ГНАТИХА

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

1995 рік.

У селі її знали як Лукію, хтось називав Лукерією, а по-вуличному – Гнатиха. Чоловіка її покійного звали Гнат, а знач, баба Гнатиха. Так уже повелося. Ходили до Лукії в разі потреби: у когось чоловік у чарку заглядав, комусь зуби лікувала, для інших худобу рятувала. Побоювалися в околиці Гнатиху – знала щось стара. Але то поза очі боялися, а коли було потрібно, йшли. І рятувала, нікому не відмовила: чи бідний, чи багатий – усі рівні для старої були. Хоч зовні завжди сувора та похмура, характер мала м’який і спокійний. От тільки життя жінку ніколи не шкодувало, завдало удару, проте не зламало.

– Бабо, а у вас діти є? – запитав малий Сергійко, який нещодавно почав жити через декілька хат від баби Гнатихи.

– Були, – відповіла чесно.

– А чого «були»? – не вгавало хлопча. &n...

Дякуємо!