ГЛЕВКІ КАЛАЧИКИ

Дівчина забула зарядити батарею мобільного, тому не скористається навігатором, а діяти за принципом «язик до Києва доведе» не зможе через недостатні знання французької.

Різкий порив вітру нагадав Зоряні про холод, який дошкуляє щораз дужче: жодного сухого рубця на ній! Дівчина здригнулася і заплакала. Якщо йти вечірнім містом навмання, аби не промерзнути до кісток, вскочиш у халепу, як це трапилося з її знайомцем, якого в провулку побили й пограбували темношкірі парижани. Зоряна сердилася: яка мара виманила її з помешкання у вихідний саму-самісіньку першого тижня перебування на чужині? Звуть ту мару жіночою цікавістю!

«Чуєш, маро, – шепотіли Зорянині вуста, яких торка­лися водночас і дощові краплі, і сльози, – чуєш, хитрюща маро, ти залишила мене у спокої надто пізно, коли дихнула мені в обличчя безвихідь».

Роздуми жінки перервав фонтан бризок, який підняла автівка, що промчала...