ГАНИНЕ ЖИТТЯ

Гані – 15 років! Вона гарнесенька, білолиця і тонкостанна. На неї вже задивляються і ровесники, і старші парубки. А їй упав в око та й переселився в серце Грицько, отой, що чуб кучерявий, а голос такий чарівливий! Ганя дослухається до трепету свого серця, ще не розуміючи, як його вгамувати, сором’язливо опускає очі під час зустрічі. Дівчині хочеться затиснути своє серденько в долоні, аби ненароком Грицько не почув його несамовитого стукоту та не помітив в очах шаленої радості.

Коли Ганя закінчила вісім класів, то Григорій – одинадцять. Після школи працювали на колгоспних полях, ходили на скитрування, де солому тягали волокушею. Грицько був обліковцем, майже керівником! На юну дівчину, здавалося, зов­сім не звертав уваги. А якось у День молоді зібралися юнаки та дівчата на площі в центрі села, всі святково одягнені. Як завжди, організовували різні конкурси. В одному з них на вершині височенного стовпа прив’язали хустинку. Хлопець-доброволець мав дістати її і подарувати дівчині, яка йому подобається. Григорій був спортивним, підтягнутим. От він і поліз, дістав ту хустинку і пішов просто до гурту, де стояла Ганя з подругами, мабуть, хотів віддати їй. А дівчина перелякалася, засоромилася і втекла. Григорій змушений був віддати хусточку подрузі Ганни.

Але невидима іскорка взаєм­ної приязні таки загорілася поміж них. Тоді молодь вечорами збиралася біля клубу. Григорій дедалі частіше опинявся там, де була Ганя, починав із дівчиною розмову, жартував до неї.

Випускний вечір збігся в обох, тому й тут були майже поряд. Настав час продовжити навчання в інших зак­ладах. Григорій одразу вступив до педагогічного інституту, а Ганя, вступаючи до медучилища, не пройшла за конкурсом. Хотіла відразу забрати документи, але за порадою незнайомої, але, як видно, чуйної жінки влаштувалася працювати санітаркою, аби мати початковий професійний стаж. Молоді люди писали одне одному скромні листи про навчання, про студентські будні, але ні словом не обмовилися про свої почуття.

Коли батьки шукали Гані квартиру в Білій Церкві, то випадково зустрілися з жінкою на ім’я Хайка, яка впізнала Ганину матір. Як стало відомо, вони були знайомі з Ганиними родичами та сусідами в селі, бо в роки війни єврейські родини переховувалися та квартирували в цих сім'ях. У діда Гедаля була старенька швейна машина, і він, його дружина Хайка та сестра Зіна обшивали все село. З якою вдячністю згадували ці старі євреї всіх селян – українців поіменно, пам’ятали всіх маленьких дітей, яким старий Гедаль привозив у подарунок іграшки-пищики, а Хайка із Зіною перешивали старі солдатські шинелі на пальта та жакети дівчаткам-підліткам. Гедаль із Хайкою залюбки взяли Ганю на квартиру, де вона почала завзято готуватися до вступу, дівчина все повторювала, писала твори, штудіювала хімію. Жила Ганя в єврейській родині, де господар шив на швейній машинці та співав українських пісень. Ганя йому підспівувала. Господиня не могла співати, бо нещодавно схоронила дорослого сина, а господар у такий спосіб переживав своє невтішне горе.

З Григорієм зустрічалися лише на канікулах. Товаришували красиво і платонічно, навіть цілуватися було страшно. Ходили, тримались за руки і розмовляли, розмовляли. Не дозволяли собі ніяких вольностей, але їхнє кохання цвіло й міцнішало що не день. І потреба в зустрічах була нестерпною. Це кохання було як квітка, що починала своє цвітіння.

Звичайно, були під час навчання і вечори, і зустрічі, і хлопці-залицяльники. Але Ганя всіх порівнювала з Грицьком і не бачила рівних йому. Доки навчалися, про одруження мови не вели. Навчалися в різних містах, бачилися рідко, більше листувалися. Отак проминуло п’ять років.

Наприкінці навчання домовилися про сватання, бо, за тодішніми законами, молодих фахівців скеровували в різні куточки України, а Ганя і Григорій уже не хотіли розлучатися. Після навчання повернулися в село, розписалися в сільській раді, а весілля домовилися відсвяткувати на Різдво. Увесь тиждень гуляли весілля з неодмінними атрибутами сільських традицій: і снопа молотили, і курей водили, і весільних батьків на санях катали.

Григорій пішов працювати в сільську школу вчителем фізики, а Ганя – медсест­рою в місцеву лікарню. Закоханими в голос і харизму Григорія у школі були не лише учні, а й учителі. Він був справжнім сільським інтелігентом. Ганя пішла в невістки, а невістка, як відомо, чужа кістка. Всяке бувало. Невдовзі народився син Василько. Радість затьмарила звістка про те, що Гришу забирають до війська. Ганя вкрай розгубилася: дитинка маленька, а його забирають. Хотіла йти жити до своїх батьків тимчасово, але мудра її мама наполягла, щоб таки залишил...