Історія з життя
Морський пляж французького побережжя наповнюють відпочивальники під парасолями, на лежаках, а то й горілиць на ряднах чи на рушниках. Темно-синя барва Середземного моря поривається добігти до різнобарв’я багатолюдності – тілесного та одежного. Щоправда, на всіх одягу обмаль, аби благодатне сонце залишило на тілі бронзові автографи, якими можна буде похвалитися тим, кому відпочинок біля моря скрутив дулю.
Гуцул Пилип човгає уздовж пляжу і примружує від задоволення очі. Найтепліші хвилі прибою омивають його натомлені за тиждень ноги. Інколи та чи інша хвиля здіймається вище і замочує труси гуцула з написом «СРСР». Плавкам років тридцять, не менше, вони геть полиняли, зате служать власникові завдяки міцній тканині. Дехто з тямковитих зустрічних, подивований назвою імперії зла на трусах, запитально зводить на гуцула очі, а він відповідає виразом свого обличчя: на тому місці тій імперії й місце.
Поза тим пекуче сонце заходить за хмарку, і вже тямке пре з голови староновомодника.
– Михасю, – каже парубкові, який дибає услід, – а сфотографуй мене моїм мобільним і скинь світлину на телефон Стефці. Ти то потрафиш? Поки тінь, Михасю.
Рудий парубок з першим вусом хвацько присідає з «Wiko» прохача, фотографує й одразу надсилає фото його дружині.
– Зателефонує і похвалить! – копилить губу гуцул. – Ще й почваниться перед сусідками: йой, який гарний вигляд має чоловік біля моря!
«Wiko» справді задзеленчав, а невдовзі вухо гуцу...
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
Життєві історії

