ДЗЯВКОТЛИВА БОМБА

Певно, приблизно так мали б називати її і всі місцеві безпритульні тварини, старанно підгодовувані і час до часу відловлювані, аби відвести у ветеринарну клініку на стерилізацію чи до притулку, куди Лідія зазирала майже щовихідних. Песик на мить вмовк, ніби зрозумівши, що потрапив у надійні руки, потім завив із подвійною силою, явно скаржачись персонально Лідії.

Здається, таких волохатих малих називають йорками. Але отих малих хатніх собак зазвичай так нерівно, шматками, не стрижуть. І вже точно дорогі кімнатні песики не бувають фіолетового кольору.

Усе це жінка обурено донесла до присутніх. Потім ультимативним тоном повідомила, що забирає малого переляканого знайду собі, аби спробувати привести до ладу, сфотографувати й вивісити те фото на місцевий форум: раптом хтось шукає? Пес не з дешевих, кігті цілі, вуха чисті – певно, з домашніх.

Лідія саме вчасно прикусила язика, аби не додати, що людям, які аж так креативно підходять до зовнішності домашніх улюбленців, не варто повертати бідак. А Ганна Микитівна «забула» нагадати про офіційну заборону тримати в гуртожитку щось більше за мікробів, навіть тарганів у кухні. Однаково дехто примудрявся притягати кошенят.

А те, що Лідія Йванівна рано чи пізно притягне до своєї кімнати якогось кабиздоха, якому місця в притулку не знайшлося, то й до ворожки не ходи. А це ще дрібне. А що дзвінке – то хай сусіди самі дають собі раду.

Лідія чесно того ж дня оголосила в соц­мережах розшук хазяїв. Хоч і була певна, що ніхто не відгукнеться: одне – це знай­ти дрібноту в ошийнику з обірваною поворозкою. Інше – наштовхнутись на бідаху, якого запхали в дешеву сумку й залишили в незнайомому місці.

Хоча що це інтриги працівників сусіднього гуртожитку, вигадати могла лише Ольга Сидорівна. Звісно, програний конкурс – вагома причина для помсти. Але підстава з краденим собакою – то щось із фільму, а не з реального життя.

На диво, в Лідиного придбання вия­вився непоганий характер: він доста філософськи поставився до нового скромного житла й до старанного миття. Хай останнє і не дуже допомогло повернути йому початковий колір. Тож Ліда саме обдумувала, які аргументи в розмові з коменданткою будуть найдієвішими, щоб пес і надалі жив у неї.

Аж тут до її кімнати сунулась Лінка, хоча студентам нічого робити на викладацькому поверсі. Дівчина невинно кліпала очима: вона таки відшукала в інтернеті оголошення про зниклого молодого йоркширського тер’єра. На фото не дуже й схоже було на Лідчине нещастя. Але вік, стать і дата зникнення збігалися. Лінку ж розчулила не так приписка про те, що господарка сумує за своїм «хлопчиком», як обіцяна нагорода.

Вона справедливо вважала, що Лідію Йванівну замучить сумління, якщо вона не поверне собаку. І вона вже точно не забуде поділитися нагородою з інформаторкою.

Лідія стримано подякувала студентці за старанність. У присутності дівчиська набрала номер з оголошення, домовилася про зустріч із власницею й повезла цуцика через пів міста, дбайливо загорнувши його у стару хустку.

Лінка-Ангеліна того дня нагулялася донесхочу. Врешті, вона ні на що й нікому не натякала, а просто намагалася підтримувати здоровий спосіб життя, а не сидіти в інтернеті. А що гуляє навколо гуртожитку, аби вчасно підійти і спитати в когось, як справи... Ну, має право.

Лідію вона побачила здалеку: жінка була навіть не сумною, а сердитою, а в руках у неї був великий яскравий пластиковий кошик, такі ще переносками називають. Лінка миттю зорієнтувалась, що тут про гонорар не йдеться, і вдала, що вона ну дуже поспішає у справах.

Однак Лідія Йванівна могла бути скільки завгодно непрактичною, на думку колег, але не перший рік спілкувалася зі студентами.

Тому зупинила Ангеліну й покликала на чай. І на розповідь про пригоди Цезаря – таке грізне ім’я, виявляється, мав малий йорк. Песик саме розгулював кімнатою, ледь цокочучи кігтиками по долівці з таким виглядом, ніби казав: «О, знову тут! Ну, все нормально».

Виявилося, що Лінка не помилилася, демонструючи оголошення. Песик побував сьогодні у квартирі колишніх власників. Але зустріли там його без захоплення, навіть назвали опудалом.

Історія ніби вигулькнула з мильної опери: у власниці Цезаря була заклята подруга-суперниця, якій менше пощастило в коханні. Тож, зрозумівши, що перевагу надали не їй, та дурепа викрала песика, підманивши його на прогулянці в парку.

А потім надіслала повідомлення через інтернет-месенджер колишній подрузі, що нашкодить собачці, якщо його власниця не відступиться від нового залицяльника.

Та, звісно, не поступилась. А тут ще й сам залицяльник до невдалої пасії зателефонував із погрозами. Мовляв, зовсім збожеволіла дівка – чужих собак красти. Він точно не вибере крадійки…

От та й підкинула малого, бо нащо він їй? Добре, хоч до їхнього гуртожитку, а не залишила десь на вулиці.

Обскубаний і пофарбований у дикий колір песик «законній» власниці до вподоби не припав. До того ж вона вже отримала від сердешного друга подарунок «для заспокоєння» – кота-сфінкса, якому песик сподобався ще менше.

Лідія, почувши, що йдеться про притулок, забрала малого назад: не для таких комашат тамтешні умови. Чи вона не знає? Та й знайти в такому стані бідасі нового господаря поки буде нелегко.

Колишня власниця сердечно подякувала добрій жінці. І, що важливо, віддала переноску, собачі іграшки, прогулянкові костюмчики та всілякі інші дрібниці. І виплатила гонорар, який обіцяла за повернення, – все чесно.

Тож Лінка, яка саме покірно погладжувала песика, що лащився до неї, отримала гроші. Мовчки встала й, не подякувавши, вийшла з кімнати, прихопивши куртку.

Повернулася за пів години. Незграбно примостила біля порога великий пакунок собачого корму, певно, на половину прибутку куплений, і мовила:

– У цій історії тільки Цезар нормальний. Ну, ще й ви. До побачення.

Йорк голосно дзявкнув їй услід. Потім запитливо зиркнув на нову господарку, метляючи хвостом.

– Так, непогана дівчинка, краща, ніж сама себе вважає. Ну що, малий, ласкаво просимо до нового нормального дому для нормального… ні, просто для гарного песика.

Цезар не дослухався. Він зосереджено підкрадався до пакунка з кормом, більшим за нього самого. Мав намір чи то влаштувати собі гарну вечерю з нагоди остаточних входин, чи то вполювати круту здобич і похвалитися мисливськими талантами перед новою господаркою, хтозна.