«ДЯКУЮ ЗА СИНА»

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

29 травня 21:23

429

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

Життєва історія

Щодня дедалі частіше в думках – минуле, зустріч, яка назавжди змінила життя. Ми з тобою з дитинства були сусідами. Та ось я дізналася, що в цей нелегкий час ти захищаєш рідну землю. Що ж, так сталося, що ти і наш син наразі не зможете зустрітися. Та я вдячна тобі за нього.

З огляду на те, що сталося між нами, через десятки років, я хочу сказати тобі одне: «Дякую за сина». Можливо, із плином років життя робить нас мудрішими, але я жодного разу не пошкодувала, що так сталося. Так, справді, ти кохав її. А оті сварки між вами, бажання швидше все забути, викреслити з пам’яті і дружину, і дитину (щоправда, ви були в цивільному шлюбі) ні до чого доброго не привели. Звісно, мені, як кожній дівчині, хотілося заміж. Але ти так і не зміг її забути, навіть зі мною. Певно, якби на моєму місці була якась інша, однаково так би сталося.

Ти повернувся до неї і до дитини. Я не просила й не благала. Я розуміла, що ти не будеш зі мною, хоча зі мною ти одружився. А перед цим ми зустрічалися. Було й весілля. Після нього ти почав віддалятися від мене. Тепер зрозуміло: ви помирилися. І ти вирішив повернутися до неї. Ти залишив мене зі ще не народженою дитиною. У сина твоє прізвище.

Ти приїздив до своєї бабусі. Ми завжди були сусідами. Ти дбав про сина. Я ніколи не забороняла вам бачитися. Заміж удруге я так і не вийшла. Виховала сина сама. Так і живемо ми в батьківській хаті. Щоправда, тепер тільки з моєю мамою. Батька нещодавно не стало. Тож мій син – неабиякий помічник, у господарстві багато чого в діда навчився. На сина можна покластися. Як кажуть, і розрада, і допомога. Виріс він у неабиякій любові й турботі матері, дідуся, бабусі…

Сьогодні мені особливо хочеться сказати тобі: «Дякую за сина». У нелегкий час, який осквернила війна, він – моя любов і надія. Син – моє життя. Хоча він тільки-но став повнолітнім, неабияка підтримка для мене і бабусі. Навіть не уявляю, як би я жила без такого рішучого і відповідального сина. Зрозуміло, життя назад не повернути. І кожен має право на помилку. Я повірила в те, що ти забудеш своє перше кохання, адже добре знала про ваші стосунки. Добре пам’ятаю, як мені важко було відпустити тебе. Але вона першою народила дитину від тебе. «Так, як залишив її, а потім довідався, що вона чекає дитину. А ми нещодавно одружилися», – казав ти.

А потім зі мною сталося те саме: ти мене теж залишив, але, на відміну від неї, назавжди. Я й не благала. А нашу помилку тобі та собі пробачила. Бо одна помилка – не біда. Біда, якщо все життя – це помилка. А воно, мудре, бач, як швидко розставило все на свої місця. Та я не ображаюся.

Я не сама. У мене є продовження, гідне, надійне. У мене є майбутнє. Я так чекаю на невістку, внуків. Я впевнена на всі сто відсотків, що в мого сина буде світле майбутнє, адже він – продовження роду. Сподіваюся, що незабаром настане в Україні мир. Підросте й мій син. Тоді не потрібно буде нікого захищати, треба буде хіба що піклуватися про рідних.

Тож хочеться тобі, Романе, ще раз сказати в нелегкий для кожного з нас час: «Дякую за сина».