«ДЯКУЙ БОГОВІ, ЩО ТИ НЕ ВОНА»

– Ох, Івасенку, я віддала б пів життя за ніч з тобою! – артистично закотивши очі, не соромлячись навіть власного чоловіка, протягнула Зоя, потираючись оголеним плечем об плече чоловікового колеги. – Такого, як ти, я була б готова чекати все життя. Карочє, за тебе! – Зоя перехилила гранчак і голосно стукнула ним об стіл.

Вадим, чоловік Зої, мовчав. Він уже звик до жартів дружини і знав, що хоч вона гостра на язик, зате була вірною та порядною. І випивала також дуже зрідка, проте вже від ста грамів її вело в якесь інше русло і вона давала волю словам, часом і не дуже обдуманим. Але то не біда. Тут усі свої. Адже Славко Івасенко Вадимові мов брат.

Івасенко також випив, закусив шматком сала і потягнувся виделкою до котлети. Зоя сьогодні особливо постаралась: салатик, котлетки в соусі, картопля товчена і квашені огірочки. Вечерю Зоя носила чоловікові на службу часто, а сьогодні, у свято, ще й плящину з...