ДОТИКИ

Хлопчик хвилюється. Я сповільнюю ходу, хочу дізнатися, чим закінчи­ться виклик. Малий виходить на лінію, дуже ретельно ставить ноги та руки у правильне положення, пружинить і кидає. Четверо людей, не дихаючи, спостерігають за траєкторією польоту. Довга секунда і... м’яч у баскетбольному кільці!

– Є-є-є! – кричать діти.

– Так! – вторить їм батько і розкриває руки, сильні, гарні, чоловічі руки, щоб схопити обох, гладити, плескати по плечах, ніжно цілувати обидві дитячі голівоньки. Усі троє сміються, в мене спазм у горлі. Брат із сестрою туляться до тата, до інвалідного візка, яким він пересувається, бо нещодавно втратив ноги. М’яч котиться майданчиком, про нього всі забули.

***

Суботній ранок. Газель у камуфляжних кубиках з написом «Волонтери» зупинилася перед будинком навпроти. Спостерігаю, як двоє чоловіків виносять з під’їзду коробки і завантажують машину. Обличчя серйозні, зосереджені. З вік­на на першому поверсі уважно дивиться на них старенька бабуся. Коробок багато, багажник наповнений доверху. Бачу великі нагромадження з мотузок і клаптиків кольору хакі – маскувальні сітки, пакети з одягом, продукти, ліки. Дві жіночки з об’ємними сумками прямують від місцевого ринку. Субота – базарний день. Несподівано зупиняються біля машини, розпитують, спілкуються з волонтерами і раптом починають витягувати зі своїх торб упаковки з цукерками, печивом, крупами, передають розчуленим чоловікам. «Це для хлопців! Передайте!» – «Обов’язково передамо!». Усі обіймаються. Жінки йдуть, волонтери, докладаючи зусиль, зачиняють дверцята, сідають і їдуть з подвір’я. Старенька бабуся широко хрестить машину...

***

Вона прикута до нього поглядом. Ледве торкаючись, розправляє чоловікові комір, уявні складочки на рукаві, ніжно-ніжно проводить долонею в повітрі біля обличчя, легкими рухами немов струшує порошинки з волосся, із широких плечей. Заглядаючи йому у вічі, вона тихенько шепоче щось, нахиляючись до вуха. Скільки довгих місяців вона чекала, молилася, просила? І її молитва почута – він повернувся. Вродлива молода жінка, її космос зараз – цей втомлений військовий, з перев’язаною рукою, який зосереджено дивиться у вікно. Йому трохи за тридцять. Поранена рука вочевидь завдає йому неприємних відчуттів. На темному волоссі рясно розсипані срібні іскорки сивини. П’ять хвилин тому він разом із дружиною зайшов в автобус, який курсує старовинним містом. Декілька пасажирів жваво підвелися, звільнили йому місце. Воїн, не маючи сил на суперечки, вдячно кивнув і вмостився біля вікна, мов людина, яка намагається залишатися невидимою.

Вулиці міста наповнені гамором повсякденності, неперевершеної краси архітектури та першими ознаками осені. Теплі фарби вересня вже помітні на ще зелених кронах. Прекрасна пора жахливого року.

Я сиджу недалеко за подружжям і подумки молюся. Прошу захисту, щасливої ​​долі їм, пасажирам маршрутки, мешканцям цього міста, які творять сучасну історію. Хвиля любові, яку випромінює жінка, настільки потужна, що здається матеріальною, її можна відчути на дотик, але не хочеться заважати. Мені хочеться поєднати цю могутню жіночу силу з молитвою, що переповнює мою свідомість, додати магічних таємниць старого міста, що їх ретельно оберігають його духи, привиди, і сплести з цих дорогоцінних енергій гігантську маскувальну сітку. Хочу заступити, огорнути і захистити нею цих людей, це місто, всю країну.

Сонячні зайчики скачуть шпилями, райдужними шибками вітражів костелу (побудованого як гімн коханню), листям дерев, які вже переходять на осінній шурхіт-шелест (суцільне «ш-ш-ш», з яким матері заколисують неспокійних дітей), пробігають обличчям чоловіка у військовому одязі. Він уперше відриває погляд від вулиці, повертається до коханої і щирою усмішкою нагороджує цей світ за всі його недосконалості. Жінка перетворюється на сяйво – сяйво справжнього кохання.

***

На синьому небі сяє золотом сонце. Люди дарують одне одному любов, турботу, надію. З їхніх слів, обіймів, поглядів, ніби з крихітних клаптиків, складається монументальне полотно Перемоги. Над країною майорять синьо-жовті прапори, сотні, тисячі, десятки тисяч прапорів, у містах, у маленьких селах, на дверцятах машин. Незважаючи ні на що...