ДОТИКИ

Над школою майорить синьо-жовтий прапор. Повертаюся з роботи пішки, скорочую шлях, проходячи повз шкільне подвір’я. Несподівано сонячний день бабиного літа. Над баскетбольним майданчиком лунають дитячі голоси, чутно радісні вигуки, сміх, удари м’ячем. Гравців троє: худенька дівчинка років тринадцяти, хлопчик, дуже схожий на неї, трохи молодший, і чоловік, якого діти називають татом.

Чоловік сильним кидком відправляє м’яч у кільце.

– Гол! – кричить хлопчик, біжить і приносить м’яч, дівчинка плескає у долоні.

– Тепер ти, – батько пояснює хлопцеві правильні положення рук і ніг, щоб зробити вдалий кидок. Хлопчик зосереджено киває, готується і... не влучає.

Він супиться, але тато, усміхаючись, куйовдить йому волосся і заспокоює його:

– Нехай Тая ще раз покаже. Дивися уважно, ноги постав, як вона, відштовх­нися і... Таю...