ДОЛЯ

Частина перша

Усі дороги ведуть до Рима

Камелія задумливо дивилася в мокре від дощу вікно потяга. Був грудень, та сніг випав декілька днів тому й розтанув… Дощові доріжки приймали в себе нові краплі, що з'єднувалися між собою і швидко стікали віконним склом, залишаючи розмиті чудернацькі візеруночки. Колеса мірно вистукували звичне чух-чух, упевнено несли швидкий потяг до пункту призначення.

Шлях неблизький, майже 1700 кілометрів. За цей час пасажири, затиснуті в один невеликий простір, стають майже рідними. Та це відчуття швидко зникає, щойно потяг зупиняється на кінцевій зупинці й пасажири горошинами висипають на перон, розминаючи тіло та розбираючи валізи.

Камелія не мала бажання знайомитися із сусідами з купе. Сиділа відвернувшись і слухала стук коліс. Це заспокоювало й водночас навертало до спогадів.

Події останніх днів здавалися нереальними,...