ДОБІГАЛАСЬ...

Завжди й усюди поспішати – це було життєве кредо бабці Ольги. Дрібненька, тоненька, личко – мов печене яблуко, роками відмічене, але така швидка і моторна, що й молоді позаздрять. Ніколи на місці не всидить: то до куми на посиденьки метнеться, то до молодшої сестри в сусіднє село. І все бігцем, бігцем... Якось молода сусідка не втрималась і спитала в Ольги, чи вміє вона помалу ходити.

Задумалась Ольга, усміхнулась і почала розповідати:

– Я зроду не була повільною. Покійна мати казала, що вже в колисці навсібіч крутилась, а руки і ноги метлялись, як вітряки. А коли підросла, то й клопотів додалося зі мною. Мати і батько – на роботі, а на моїх плечах – усе господарство та молодші брат із сестрою. Тут уже не сядеш відпочивати й забавами не потішишся. Крутилась я від ранку до вечора, як муха в окропі. Крім того, треба було ще й до школи ходити аж у сусіднє село. От змалку й виробились у ме...