Читаємо з дітьми

В одному гарному місті, у великому багатоповерховому будинку жив маленький хлопчик. Звісно, жив він не сам, а зі своїми батьками — мамою і татом.

Коли хлопчик був зовсім маленьким, ще йому одягали підгузки, давали соску й возили його у візочку, то йому вистачало тата й мами. Хлопчик любив слухати, як мама співає колискові, розказує казки і носить на ручках, а ще йому подобалось, коли тато катає його на гойдалці та кумедно з ним танцює. Але хлопчик пив багато молока, їв багато каші й швидко виріс. І виповнилось йому шість років. І всі, навіть мама, вже називали його не малюком, а Дмитриком. От саме в цей час і стало йому нудно. Так нудно, що ніякі казки та гойдання не допомагали. Хлопчик тинявся кімнатами й вередував:

– Мамо, мені нудно! Мамо, я хочу з кимось бавитись! Мамо!

Мама пропонувала подивитись із ним мультик, пограти в шашки чи поскладати пазлики, але Дмитрикові то було нецікаво, йому було нудно. Він сидів...