«ДИВО»

Андрій привів Ганнусю додому, коли батьки вже вклалися до сну. Можна було вибрати й інший день та час, але хлопець так вирішив, і так тому й бути. Перед порогом наказав Гані, щоб неодмінно, знайомлячись, цілувала матір і батька в руки: так її краще сприймуть…

Хоч стара Петриха й удавала перед усім селом, що йде в ногу з часом, і ті всі стародавні придибеньки – то не для неї, в хаті вона була зовсім іншою. До тридцяти років не дозволила Андрієві женитись, бо такої, аби була їй до вподоби, село ще не вродило. «А за́йшлої нам не треба. Хто знає, що воно та й звідки? Або пуста яка, або, прости Боже, з подолку. А з подолку – нам не пара. Як її мама така, то вона що, інакша?» – торочила.

Було в Андрія тих дівчат, як зірок на небі. Були й діти на боці. Його чи ні, але люди все знають і Василині дають знати. А одна панянка навіть наважилась навідатись до Петрихи, бо...