ДИВИНА, або ЗНОВУ ПРО ЦІННОСТІ

Інколи хочеться про неї забути хоча б на мить. Прокинувшись уранці, спокійно планувати буденні справи. Переглядати новини ввечері, а не щогодини, зокрема і вночі, чи, можливо, й зовсім ними не цікавитися, бо все те мало тебе зачіпало або ж і так було передбачуваним. Але ні, вона нагадує про себе повсякчас. Тривожним звучанням сирен, нахабним гудінням «Шахедів»-зайд, які господарюють у нашому небі, трагічними звістками з фронту, жалобними процесіями із синьо-жовтими стягами… Усе те виливається в суцільний біль, який проникає в кожну клітинку твого тіла, який вимотує, забирає сили, а часом і надію… Особливо кепсько почуваєшся, коли чуєш про чергового хабарника, який ніяк не напхає своєї ненажерливої пельки, знаючи, що сьогодні його жадібність коштує життя сотень тисяч людей. Ці ненаситні істоти підліші за ворогів, і, здається, їхньої сутності вже ніщо і ніхто не змінить. Навіть ця страшна війна, яка все ж таки змусила багатьох із нас переглянути життє...