ЦЯ БІЛА ВІХОЛА-ЗИМА

Дивовижно, але, схоже, про зиму ми почали забувати. Якось так пове­лося, що останнім часом були в нас безсніжні зими, які радше нагадували осінь з її сльотою та першою памороззю. Так йдеш собі, йдеш по мерзлому листю, думаючи про те, що це не справжня зима, а прелюдія… Коли завітає віхола-зима – як було в її найщасливіші роки, – отоді можна послухати такі душевні, такі романтичні пісні, які колись звучали лише для них, лише для них… Романтичні й ніжні мелодії кликали в часи, де не було жорстокос­ті, образ і недовіри. Там вони були такі юні, усміхнені, щасливі та сповнені надій…

…Софія перевела подих і зупинилася, не в змозі рухатися далі. Цю казку, це дивовижне мереживо, зіткане з тисячі сніжинок, потрібно було тільки спостерігати і лише милуватися ним. З неба сипалися, мерехтіли на сонці легкі, мов пір’їнки, сніжинки, за мить перетворюючись на білосніжну...