ЧУЖА КІСТКА

Таміла рано вийшла заміж, ще й двадцяти років не мала. Подруги відмовляли дівчину, запевняли, що Ігор їй не пара, бо ж бабій, яких мало, ще й випити любить. Та де там? Навіть слухати не хотіла. Це дівчата просто заздрять, що такого красеня відхопила. Не одна ж дівка зітхала, дивлячись на Ігоря, коли той чекав після роботи Тамілу на прохідній швейної фабрики, де вона працювала. Тож невимовно тішилась, бо серед такої кількості красунь він вибрав саме її – зовні не надто привабливу. Єдине, чим пишалась, – тоненька талія та великі світло-сірі очі, що аж променились ясним сяйвом радості.

За місяць до весілля привезла нареченого в село знайомити з батьками. Тато відмовчувався, а мама вибрала вдалий момент і тихцем зашепотіла, хитаючи головою:

– Не сподобався він нам, доню. Не щирий, очі лихі. Здається, і жартує, і усміхається, але все якось ніби з примусу. Подумай добре, перш аніж поєднати з ним свою долю. Добре подумай, доню.

Та хіба ж воно думалось? Та й навіщо забивати собі голову всілякими дурницями? Основне – Ігор її кохає. Кожна зустріч – мов казка. Щодня – квіти, цукерки, прогулянки вечірнім містом. А ночі… У його обіймах забувала власне ім’я.

Подруги, з якими ділила кімнату в гуртожитку, не раз дивувались щедрості її нареченого, називали багатієм. Так чи ні, але Ігор уже два роки очолює один із цехів машинобудівного заводу і з керівництвом у гарних стосунках, бо до його думки прислухаються. Такий працівник – на вагу золота. Тож і премії, і позачергове житло…

Перспективний наречений…

Після весілля пішла в невістки. Новобудова, в якій Ігор мав отримати квартиру, була ще незавершеною, тож довелось тіснитися в помешканні його батьків. Свекруха з перших днів дала зрозуміти Тамілі, що вона тут ніхто і звати її ніяк. Спершу терпіла, мовчала, ковтала всі дошкульні слова й образи. Терпець увірвався лише тоді, коли помітила, що зі скриньки, де тримала заощадження, зникла частина грошей.

– Ти брав? – запитала в Ігоря.

– Ні, – здивовано розвів руками.

А за вечерею насуплений Ігор поцікавився в матері:

– Ти брала в нас гроші зі скриньки?

Та аж підскочила, розчервонілась від злості.

– То це ви з мене злодійку робите? Прийшли на все готове, ще й осмілюєтесь звинувачувати?

Ігор люто пожбурив ложку на стіл і коротко кинув молодій дружині:

– Збирай наші речі, переночуємо в мого друга Володьки.

Того ж вечора вперше за весь час вилив Тамілі свою душу.

– Мати завжди любила гроші понад усе і всіх. Навіть коли бабуся, батькова мама, захворіла, то не дала грошей на лікування. Сказала, що їй однаково час помирати, бо вже своє віджила. І мені жодного разу не давала кишенькових, мовляв, дитині гроші не потрібні. Знаєш, як було соромно перед однокласниками, коли всі на великій перерві бігли їсти морозиво, а я в класі сам залишався! Тільки коли на свій хліб пішов, тоді почав по-справжньому жити…

Уже за тиждень молоде подружжя винайняло житло і переїхало туди жити. А згодом Ігор і Таміла дізнались, що незабаром стануть батьками. Радістю просочилась кожна шпаринка родинного гніздечка, кожна клітинка тіла. Віднині вони – справжня сім’я…

Донечка Софійка принесла в оселю ще більше втіхи. Але незабаром Таміла почала помічати, що чоловік став байдужим. У ліжку він її навіть не торкався, а швидше відвертався до стіни й засинав. А нещодавно взагалі прийшов додому напідпитку й аж після опівночі. На її німе запитання в очах лише розвів руками і промуркотів, ледь приховуючи задоволений вигляд:

– Пробач. На роботі – аврал, довелося затриматись.

Хіба ж міг він розповісти, наскільки пригнічений сірою буденністю сімейних клопотів, постійним плачем дитини та зовнішнім виглядом дружини, тоненька талія якої сховалась під непривабливими складками зайвих кілограмів, яких Тамілі ніяк не вдається позбутися? Як міг сказати, що понад усе хоче гульнути з друзями та заскочити в ліжко до якоїсь гарячої дівки? Хоча б до Любки, яка вже місяць не дає йому проходу. А сьогодні він не стримався і просто в кімнаті, де прибиральниці складають своє робоче знаряддя, без зайвих розмов злився зі спокусливою молодицею в екстазі. Люба так подряпала Ігореві спину, що й досі пече. Але ж і гаряча штучка ця Любка! Гарно одягнена, напахчена. Не те що Таміла – зовсім припинила за собою стежити. Волосся борщем та котлетами пропахло, а сама із халата й капців не вилазить. Ні! Він так більше не може. Тіло прагне скоромного, бо пісне набридло…

Що не день, то гірше. Ігор приходив додому посеред ночі, а то й над ранок, пропахлий алкоголем і чужими жінками. Таміла терпіла, доки вистачало сили. Та одного дня не витримала й зібрала речі. Лише у двері, а на порозі – свек­руха.

– Куди зібралась? – пронизала Тамілу поглядом.

– Додому. Туди, де мені завше раді.

– Я думала, що твій дім біля чоловіка.

– Досі був. Але Ігор сам усе зруйнував, – схлипнула гірко.

Його мати майже силоміць вихопила з її рук Софійку і попрямувала до кухні:

– От що, невістко: наслухалась я про Ігоря, тож прийшла до тебе порозмовляти. Ти не зважай на його вибрики. Переказиться. Ліпше не тікай, а приведи себе до ладу. Коли востаннє на себе у дзеркало дивилась? Ні зачіски, ні макіяжу. Сходи в перукарню, зроби модну стрижку, підтягни живота, бо вже талії не видно. Не такою тебе Ігор покохав. Сама винувата, що в гречку скаче. Тож маєш довести, що ти найкраща, щоб боявся тебе втратити…

Таміла не знала, чи гніватись на свекруху, чи дякувати їй за пораду. Але того ж дня вирушила в перукарню і пробіглась крамницями. А ввечері в гарній сукні та з елегантною зачіскою зустріла чоловіка. Ігор аж остовпів, побачивши дружину за вишукано сервірованим столом.

– Що за свято? – здивовано поцікавився.

– День нашого кохання, – прошепотіла й усім тілом пригорнулась до нього…

Усе знову стало на свої місця. Укотре переживали медовий місяць. Таміла схудла, і в неї з’явилась колишня осина талія, жінка позбулася звичних халатів, надаючи перевагу сексуальному одягу, від вигляду якого Ігор божеволів. Тепер він мчав додому мов на крилах, жодної миті не затримуючись на роботі. Кожна ніч із дружиною ніби перша, кожен дотик доводив до шалу. Відкривав для себе нову Тамілу – розк...