ЧУЖА ДИТИНА

Тиха година в дитячому садочку тривала вже понад тридцять хвилин. Навіть найбільші нехочухи солодко сопіли під ковдрами. Олена Анатоліївна, прочитавши вкотре найулюбленішу казку дітвори про вовка та сімох козенят, мала намір сісти за календарне планування. Чуйний слух вловив дитяче шепотіння з-під ковдри в крайньому ряду, біля вікна. Тихо, щоб не розбудити дітей, вихователька підійшла до ліжечка, звідки лунало бурмотіння. Олена Анатоліївна обережно поклала руку на плече дитини, даючи знати, що вона поруч.

– Хто це в нас тут не спить?

З-під ковдри визирнула пара карих, аж чорних очей. Вони були настільки глибокими, що жінці аж стало моторошно. На тлі білявих кучериків ці оченята були ніби дисо­нансом. Дівча вмить знітилося, попросило вибачення і відвернулося до вікна.

Олена Анатоліївна не так давно почала працювати в цьому дошкільному закладі. Тож не знала достеменно всіх дітей. Сіла працювати з паперами, однак знову п...