БОЛЯЧЕ ЧЕРЕЗ МИНУЛЕ

У будинку гучно грала музика. Жінка зайшла у вітальню. Працював телевізор, але ні Олега, ні доньки не було. Із саду почувся заливистий сміх Маринки, їй вторив чоловічий голос – Олега, а може, це приїхав Антон – доньчин хлопець. Ольга поволі піднялася на другий поверх – сил немає. Та нічого не вдієш: справи є справи. Як казав її колишній чоловік Вадим, якщо хочеш, щоб усе було добре, то роби все сам. Із чоловіком Оля розлучи­лася давно, живе з донькою Мариною. Тепер вона навчається в університеті. Дівчина вродлива, домашня, має поступливу та лагідну вдачу, от лишень із навчанням у неї не дуже складається, що турбує і Ольгу, і Вадима. Із колишнім чоловіком у жінки відразу після розлучення стосунки були, м’яко кажучи, не надто добрі, але згодом усе налагодилось. У Вадима давно інша сім’я, проте він завжди допомагає Ользі в бізнесових справах. На гроші, які отримала після розлучення, жінка придбала крамницю. Торгувала одягом і дуже багато сил вкладала у свою справу. А як же інакше? І хоча Вадим, який мав будівельний бізнес, допомагав Маринці, однаково Ольга мала сама турбуватись про себе та доньку. У магазині й познайомилася з Олегом. Привела його наймана директорка Тетяна, відрекомендувала, сказала, що це її колишній сусід:
– Ми багато років жили з Олегом у сусідстві, я знаю його ще зі школи. Це порядна людина, тож ручаюся за нього.
Оформили чоловіка продавцем-консультантом. Відтоді, щойно Ольга з’являлась на роботі, а було це щодня, Олег стовбичив перед її кабінетом і завжди шукав нагоди поспілкуватися з нею. Спочатку Ольга не звертала на чоловіка уваги: він же молодший від неї більш аніж на десять років, однак пізніше… А хто б відмовився від залицянь приязного симпатичного молодика, який завжди намагається бути поруч, допомогти, порадити. Жінка боялася, що він не знайде спільної мови з її вже дорослою донькою, та, на щастя, вони чи не відразу порозумілися. Єдиний, кому з першого погляду не сподобався Олег, був Вадим. Чоловіки познайомились під час святкування дня народження Маринки. Ольга з Олегом тоді вже жили разом. Відбулася неприємна розмова. 
– Ти мені вибач, Олю. Знаю, що не маю права втручатися у твоє особисте життя, та жени від себе цього прой­дисвіта. Він буде біля тебе, доки ти маєш гроші. А потім знайде собі іншу. 
Оля не хотіла сваритися з Вадимом, тому, опустивши очі, коротко відповіла: 
– Ти ж сам кажеш, що це моє особисте життя…
Чоловік досадливо стенув плечима, проте більше цієї теми не порушував. Ольга була жінкою тямкою, тож мимоволі почала приглядатися до коханого. На роботі він не дуже… Влаштувала Олега на посаду менеджера із закупівель, проте й там не склалося. Тепер уже завела розмову прямо: треба працювати, заробляти, в них же сім’я. Той не відпирався, а лише виправдовувався: 
– Так, кохана. Із роботою в мене не складається. Може, тому, що вона мені не подобається. Ти ж знаєш, у мене технічна освіта. Потрібен час, щоб знайти роботу за фахом. А де мені брати той час, якщо ми від ранку до вечора на роботі?! А ще великий будинок, то завжди якісь побутові клопоти, які терміново треба залагоджувати. 
Відтак вирішили, що Олег шукатиме нове місце праці – за фахом. Процес затягнувся на декілька років: то в будинку робили ремонт, то потребували ремонту автівки, а в сім’ї їх було три. То треба допомогти хатній робітниці Тетяні Тимофіївні закупити продукти, віддати одяг у хімчистку… Отак сталося, що в родині заробляла лише Ольга. Донька ледь навчалась за батьківський кошт. Олег опікувався хатніми справами. Так і жили. Щоправда, у вільний час молодик завж­ди був поруч з Олею, а коли вони ходили в гості чи ще кудись, то ні на кого, крім неї, не дивився й навіть не відходив від неї. Таким чином і прихилив до себе. 
Спочатку жінка хотіла лягти поспати, бо дуже погано почувалася, а потім передумала. Вона лише снідала, може, тому їй так зле. Треба поїсти. От вона зараз спуститься в сад, нехай Маринка з Олегом накривають на стіл, а вона прийме душ і долучиться до них.
Ольга перевдягнулась і спустилась у сад. Олег з Мариною сиділи на лавці біля маленького ставка. Мабуть, чоловік розповідав щось смішне, бо донька весь час сміялась. Рука Олега була на плечі в Марини. Оля мимоволі замилувалась: такі молоді, такі гарні, як добре, що вони потоваришували. 
Аж раптом Олег таким знайомим жестом розвернув Марину до себе і поцілував… Дівчина першою щось відчула й озирнулась… Побачивши матір, рвучко звільнилась з обіймів Олега. Оля мовчки розвернулась і пішла в будинок. І Олег, і Марина кинулись за нею.
– Кохана, ти не так усе зрозуміла… – намагався виправдатись чоловік.
Марина заливалася сльозами і белькотіла: 
– Мамо, вибач, вибач… Ти повинна зрозуміти…
У спальні Ольга відразу лягла на ліжко. Що це? Як це могло статися? Яка банальна історія! От тільки ніколи не віриш, що таке може трапитися з тобою, у твоїй сім’ї. Олег заскочив до спальні чи не відразу за Ольгою, сів біля неї на ліжко. Почав виправдовуватися. Був збентежений: він очікував сліз, лайки, розпачу, скандалу. Ольга лежала із заплющеними очима. Лише коли Олег ліг поруч і спробував пригорнути та поцілувати її, швидко сіла на ліжку й огріла коханця ляпасом. Той зойкнув, наче побите щеня. 
– Геть із мого ліжка, з моєї спальні, з мого будинку, з мого життя! – холодно процідила Ольга.
Олег заметушився: 
– Не турбуйся, люба, заспокойся… Я поїду до батьків, а за певний час ми спокійно поспілкуємося. 
Дістав велику сумку і почав кидати в неї свої речі. Швидко зібрався і вибіг з кімнати. Ольга встала з ліжка і підійшла до вік­на, вона бачила, як Олег вивіз із гаража авто, поклав у багажник сумку з речами. За ним у двір вискочила Марина. Про щось палко йому говорила, проте чоловік не слухав, відмахнувшись, сів в автівку й поїхав.
Оля запахнула халат, вийшла зі спальні, вона вже спускалася сходами, як до неї підбігла донька зі словами:
– Мамо, вибач… Так уже сталося… Я давно хотіла тобі розповісти… Ми з Олегом усе чекали слушної нагоди… Ми закохалися одне в одного…
Ольга похолола. Ледь знайшла в собі сили, щоб відповісти доньці спокійно: 
– То кого слухати – Олега, який каже, що я не так усе зрозуміла, чи тебе, яка розповідає про кохання?
Марина знітилась, збентежено подивилася на матір, залилась сльозами і побігла до своєї кімнати. Ольга пішла до кухні, заварила чай. Міцний, чорний, солодкий… Може, вщухне цей жахливий головний біль. Потім пішла до своєї кімнати. Усю ніч жінка не спала, о другій годині знову спустилася: захотіла пити. Коли проходила повз спальню доньки, чула, що Марина плаче. Зупинилась. Увійти? Ні! У душі Ольги боролися дві жінки – скривджена й обманута, яка вважала себе коханою, і мати. Чого вона тільки не думала тієї довгої безсонної ночі!
Наступного дня десь в обід жінка спустилася. Донька, наче те сполохане пташеня, сиділа у вітальні. Ольга важко опустилась у крісло. Треба опанувати себе. Це ж її єдина донька…
– Марино, я вам не заважатиму. У нас є велика квартира в середмісті, то ви можете там жити…
Встала. Пішла. Донька кину­лася матері вслід. Та відсторонила, кажучи: 
– Усе потім, потім… 
Як же потім Ольга себе лаяла, що не порозмовляла тоді з донькою. Але тоді… тоді хотілося не те що кричати, а вити, лаяти, все навкруги трощити, а безсоромній і невдячній доньці вчепитися у волосся й бити, бити… А поганця Олега взагалі прибити… Марина чи не відразу поїхала. Ольга не мала сили підвестись і подивитися, чи взяла вона із собою хоч якісь речі… Отоді жінка дала собі волю: кричала, плакала, проклинала зрадника, рвала на собі волосся, металася з кімнати в кімнату, голосила, пила, забувалася, поверталася до тями і знову плакала. Було таке, що й мотузку шукала. Олег неодноразово телефонував, але Оля не відповідала. Раз зателефонувала донька – теж не прий­няла виклик. 
Лише в неділю ввечері Ольга отямилась, пішла в душ і, подивившись на себе у дзеркало, жахнулася: стара, змарніла жінка із запухлими очима. 
У понеділок, коли прийшла хатня робітниця, Ольга попередила її, що Олег поїхав у справах, Марина – в міській квартирі, а вона нездужає, тож десь тиждень полежить удома, а ще попросила її не турбувати. За декілька днів змусила себе встати. Пішла до перукарні, у фітнес-клуб. Серед людей жінці стало легше.
Олег телефонував по декілька разів на день. Не раз телефонувала й Марина. Нікому не відповідала. Телефонували з магазину. Відповідала коротко: 
– Трохи нездужаю. За тиждень буду. 
Наприкінці тижня хатня робітниця розповіла, що під час її відсутності приїздив Олег, певний час був у будинку, а згодом вийшов із нього з великою валізою та сумкою. Ольга заспокійливо кивнула: 
– Усе гаразд. 
Усі свої речі Олег забрав, не забув навіть зубної щітки… Ольга вчасно зметикувала і сховала гроші, а залишила тільки декілька купюр, їх він теж прихопив. 
Жінка гірко усміхнулась: «От дурепа! Мав рацію Вадим. Добре, що сховала гроші та коштовності (свої і Маринині), інакше потім довго їх шукала б».
Але речі, які забрав із собою, і автівку, якою поїхав, – усе куплене за гроші, які заробила Ольга. Ото буде їй наука! Історія тривіальна. Треба швидше перегорнути цю сторінку життя і забути, забути, забути… Тільки легко сказати, а забути… У житті буває таке, що й час не лікує…
За тиждень Оля була на роботі. Струнка, схудла, з новою модною зачіскою. Жіночки відразу кинулись до неї.
– Яка зачіска! Новий колір волосся! 
Ольга відразу взялася перебирати документи. Зателефонувала Вадимові. Той приїхав дуже швидко. Привіз із собою свого бухгалтера, і чоловіки засіли за папери. А вже коли занепокоїлись, то покликали директорку магазину та бухгалтерку. Вадим порадив дружині замовити аудит. 
Оля була заклопотана справами, не давала собі ні години відпочинку. А на серці неспокійно: як там Маринка? Їй не телефонує, батькові теж. Той сам запитав: 
– Як там наша мала? Щось не телефонує… 
Оля непевно покивала: все гаразд…
У вихідні жінка зателефонувала своїй двоюрідній сестрі Леоніді. Подробиць не переповідала, але попросила її заїхати до доньки в їхню міську квартиру.
Стурбована Леоніда зателефонувала десь години за дві, доволі стурбовано прохаючи:
– Олю, приїзди.
– Що сталося? 
– Приїжджай і сама про все довідаєшся. Мені вона нічого не розповідає. Хоче бачити і кличе лише тебе. 
– Марина сама? 
– Так.
Ольга кинула все й одразу приїхала до доньки. Сестра чекала на Ольгу біля під’їзду: 
– Я буду у своїй автівці. Ти мені зателефонуєш, коли можна буде піднятися. Не хочу вам заважати.
Ольга кинулась у квартиру. Там було неприбрано, все стояло жужмом… Нечесана та сплакана Марина лежала на дивані.
– Доню… Донечко…
Марина зайшлася плачем, дів­чина намагалася щось розповіс­ти, давилася словами. Оля лише зрозуміла, що Олег її одразу покинув і взагалі в цьому помешканні не бував. Ледь заспокоїла доньку, мовляв, усе розповіси вдома. Зателефонувала Леоніді, подякувала за допомогу і сказала, що та може повертатися додому.
Удома завела доньку до вітальні. Та ледве йшла. Оля кинулася по воду, а коли прийшла, то Марина вже спала. На ніч жінка лягла теж у вітальні. Донька спала неспокійно, скрикувала, металася, скидала ковдру, її лихоманило, а потім у неї почалася кровотеча… Жінка викликала «швидку». Наступні декілька днів Оля провела в лікарні разом із донькою. Лікар заспокоював: 
– Не турбуйтеся так, пані. Ну, невдало зробила… Лікуватимемо. Основне, що немає загрози її життю. 
Жінка ледь трималася на ногах. У голові постійно прокручувала: «Як я могла не вислухати доньки? Мабуть, Марина тоді хотіла розповісти про вагітність. Вона ж іще зовсім дитина. Можливо, тоді ще можна було щось змінити…»
Та що вже казати? Коли Марина отямилася, то відразу попрохала, щоб мати нікому нічого не розповідала, а особливо батькові.
Жінка пообіцяла. Привезла доньку додому, а попереду ще було довге та болісне лікування. 
Згодом Марина розповіла мамі, як Олег звабив її, що казав, як покинув. А коли дізнався про вагітність, то лише мовив: 
– Дорогу до лікаря знайдеш, а гроші ти завжди мала! Не пропадеш! – А ще додав: – А на що ти, дурненька, взагалі сподівалася?! Та в такого, як я, наступна жінка завжди має бути багатшою за попередню! То куди тобі, нездарі, потикатись?!
А ще Марина розповіла, що під час відсутності Ольги Олег часто телефонував директорці магазину Тетяні й довго з нею розмовляв. Раніше Ольга не звертала уваги на ці розмови, бо вважала, що Олег допомагає Тетяні в робочих питаннях, а от тепер…
А… з допомогою перевірки в магазині виявили таке, що Ольга схопилася за голову. Ніби ж не дурна, ніби ж фахівець, ніби ж має досвід… Вона ж днювала-ночувала у крамниці, а таке проґавила… 
Вадим, на відміну від колишньої дружини, за голову не хапався, а зі своїм бухгалтером і юристом мав довгу розмову з директоркою магазину Тетяною та бухгалтером. Після розмови ті відразу подали заяву на звільнення, але спочатку повернули в касу вкрадені гроші.
Оля була ошелешена: вона ж так їм довіряла… Жінка змінила весь персонал і почала наводити лад на роботі. Тепер вона довіряє лише належно оформленим документам. Після цих подій Олега бачила лише раз. Вона їхала автівкою, а він із Тетяною йшли вулицею і про щось сперечалися. Спочатку Оля хотіла вийти з автівки і сказати їм, що вона про них думає… А потім… Розвернулася і поїхала. Найважливіше, що донька одужала, навчається в університеті, знову зустрічається з Антоном. Олина дитина здорова й у всьому допомагає мамі: і вдома, і на роботі. Жінка їхала й усміхалася, просячи у Всевишнього: «Дай нам, Боже, щоб далі була довга світла смуга в нашому житті».