Історія з життя

Під вікнами обшарпаного, зубожілого інтернату щовесни пишно квітували півонії. Римма могла годинами милуватися дивовижними квітами. Найбільше любила білі. Повні, величезні, неймовірно ароматні. Лише коли починали відцвітати, розгортались і глипали золотавим вічком серединки в обрамленні тонких малинових війок. Вони нагадували Риммі про її рідне помешкання…

* * *

Дівчинка торкалась ніжних пелюсток, вдихала їхній аромат і усміхалась. Мама завжди зрізала декілька найгарніших і ставила їх у вазу. А Римма діста­вала альбом, кольорові олівці й малювала.

– Гарно! – хвалила мама, зазираючи через плече. – Мабуть, будеш художницею… І в кого ти вдалася? Ні батько, ні я малювати не вміємо…

Восьмирічна дівчинка знизувала плечима, втішена похвалою:

– Ти ж казала, що твій дід Максим колись розписував глечики.

Ненька кивала головою:

– Було таке…...