БЕЗХАТЬКОМ ЗРОБИЛИ НАЙРІДНІШІ

Дем’ян помолився, як умів, сів на трухляву лавку, за мить встав, щоб поправити перехилений хрест, – табличка з написом давно впала, вже й бур’яном зросла, фарба облущилась, жодної літери.

Горбик запався, благо, що хтось вижинає бур’яни й дику ожину. Он свіжі могилки акуратно «вбрані» в дерев’яні скрині, а на його мамі який рік ні дощечки, ні квіточки. Ніби не мала нікого з рідних, ніби не заслужила не як люди, то бодай попри люди – належного догляду місця вічного спокою. Зрештою, вона й упродовж останніх років життя не мала отого належного догляду. Мамо...

Уперше неприємна розмова роз’єднала сина й маму тоді, коли ненька несподівано захворіла. Ще звечора поралась на городі, сміялася із сусідкою, що мрія про відпочинок на пенсії – це міф, бо доводиться більше працювати й менше відпочивати.

– Пилипівно, ми ж у кабінетах сиділи по вісім годи...