БАН ІЗ МИНУЛОГО

Цілісінький тиждень на морі й лише один день без краплі дощу? Не те щоб ідеальна формула відпочинку для маленької родини, але що маємо – тим і тішимось. Тож варто скористатися погожим днем на всі сто й витягти сонне посімейство на пляж із самісінького ранку.

План ніби правильний і простий, однак у Майї, попри постійні зусилля, нічого не бувало ідеально. Дошкільня і кошеня ніби змовились, аби зробити все можливе, щоб матінка й «котосітерка», що взяла чужого кота на перетримання, запам’ятала цей відпочинок надовго.

Смугастий підлітково незграбний Джокер раптом вирішив, що «морські котики» – то про його предків спершу мовили, а потім люди все перекрутили. Тож з усіх лап рвався у прибій, аби довести свою позицію. Ще й шипів на тих, хто кидався рятувати заблукалого котика.

Іруська ж вирішила, що води в морі надто багато і вона – от диво! – надто мокра й солона. Тож розважливим людям краще копирсатися в піску, вибираючи гарні мушлі й пискати, коли хвилі підступають надто близько.

Сяк-так заштовхавши підмоклого, але нескореного кота в переноску, а малу після вмовлянь в орендований надувний басейн, ледь більший за миску, Майя відчула, що втомилася. Так, ніби у студентів три пари поспіль провела, не менше.

Залишалось дивуватися, чому їй нещодавно видавалось, що поїздка на морську базу з донькою і кошеням, узятим «на перегляд», то не найгірша ідея. Отак подіяли випадково перехоплені дешеві квитки та змога потім бадьоро відрапортувати перед колегами, що влітку вона теж бачила моря зблизька? Зараз ці аргументи не видавались надто переконливими.

Але якщо вона вже примудри­лася встрягнути у відпочинок, ще й на базі, куди завдяки турботі профспілки завітала половина колег з університету, то треба тримати марку. Скажімо, викласти в соцмережі кілька селфі чи фоточок зі щасливими усмішками себе й доні й отримати за них купу вподобайок.

– Марсику, Маріанно, станьте трохи ближче до пісочного замку! Марсику, візьми он лопатку на мить, поверни так, ніби ти його добудовуєш! Усміхайтеся, ну! Ви ж хочете, аби татусь отримав фото, де ви щасливі, й порадів за вас, правда, сонечки?

На думку Майї, татуся мали б насторожити отак сфоткані щасливі спадкоємці – Марсик аж язик ледь не до підборіддя висолопив, кривляючись, ще й біля чужої пісочної споруди. Бо уявити двох стильних майже підлітків, які б захоплено копирсались у піску, їй було не­легко.

Та засмагла ефектна брюнетка незворушно клацнула смартфоном іще раз.

– Чудово, просто артистично. Для татка вашого це надто, а от для соцмережі – саме те, зараз виставлю на своїй сторінці. Цікаво, скільки смайликів з реготом набереться?

Маріанна рвучко скочила на ноги, волаючи про нечесно. Марсик зі злістю розмахнувся дешевою червоною лопаткою, аби пожбурити її подалі, але тут врешті втрутилась Майя:

– Перепрошую, що втручаюся в родинну фотосесію, але це – іграшка моєї доні. Вона ще мала й розреветься, якщо ви зламаєте її. Краще нехай лопатка ляже на місце, а у смартфоні випадково зітруться невдалі світлини.

Жінка глянула на нахабу, що втрутилась у педагогічний шантаж, зі щирим обуренням. І раптом склала губи в добре відпрацьовану привітну усмішку:

– Майю, ти?! А я чула, що в тебе щось не склалося з родиною, ти подала на розлучення і звіялася світ за очі. Ох, хіба можна довіряти колишнім одногрупницям?!

– Як бачиш, не до кінця. Усе те – перебільшення, Лізо. Так, розлучення, але в мене чудова доня, гарна робота в університеті, аспірантура… навіть кіт цілком пристойний є. Обережно! Кіт дряпається, бо я заборонила йому запливати у море! Ірусько, щоб вилізти з басейну, не треба вичерпувати всю воду до денця! Я зараз витягну тебе.

Еліза показово закотила очі, навіть трохи чорні окуляри зсунула, аби її реакція була очевидна. Але раптово бедлам звернув у потрібному їй напрямку.

Марсик, бурмочучи щось про те, що коти на пляжі, ще й які плавають, – то круто! – чіплявся до Джокера. Той не надто охоче демонстрував прийоми кошачого кікбоксингу, але поки не кликав на допомогу. Маріанна раптом сприйняла Іруську як прикольну живу іграшку. Тож ледь не в долоні заплескала, коли світлокоса «лялька» простягла їй кілька мушель, бажаючи потоваришувати з великою і гарною дівчинкою.

Еліза хутко зробила кілька зворушливих фото і відіслала їх чоловікові з припискою: «Зустріла колишню однокурсницю з малою донею. Наші – просто янголята, так зворушливо бавляться з дрібнотою!».

Потім видала «янголятам» кілька купюр на їстівні витребеньки, звеліла не лізти в море глибше ніж до колін і нікуди не забиратись із пляжу, бо тиждень будуть без ґаджетів. І, не слухаючи щиро обурених обіцянок, що вони скаржитимуться на утиски батькові, вирішила обов’язково зводити Майю й Іруську до кав’ярні.

Подругами вони не були й під час навчання, але якщо Елізі запраглося чимось похвалитись, то легше було перетерпіти годинку, ніж іще довше відмовлятися від такої честі.

А їй таки праглося. Навіть щодо Майїної аспірантури: потрібно ж комусь ту науку рухати за копійки, не всім же метким бути і гроші заробляти, – вона пройшлася мимохідь. І від вибачення Майї: таскати із собою кота – невдале рішення, але сам у кімнаті він зранку нявчить так, що будить сусідів за фанерними стінами краще за будильник, – відмахнулась. Мовляв, та ще просто не досить довго вправлялась у дресурі котів і дітей. Потрібний тон, аби слухав нас, знайдемо.

І відразу заговорила про престижні курорти, на яких вони зазвичай відпочивають. Місцеве море – то дрібничка, аби не нудитися вдома, бо вихідні, а чоловік заклопотаний на роботі. Бо власна чимала фірма – то ой як нелегко в наш час. Особливо якщо чоловік – старого замісу, певен, що його посімейство заслуговує на все найкраще. А обов’язок дружини – сидіти вдома і бути гарною.

Чого його попередній дружині бракувало – хтозна. Але та дурепа забралась...