БАБА ГАНЬКА

16 грудня 23:45

567

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історії з життя

Баба Ганька давно жила без чоловіка. Вже понад двадцять років. Її Іван помер тихо, у сні. Але вона так і не звикла, що його немає. Разом вони народили й виростили четверо дітей, дочекалися онуків. Старість, яка мала б бути спільною, минула повз неї, як сусідська коза, що, пробігши через город і залишивши після себе сліди на картоплі, показала куций хвіст. Був чоловік – і немає. Тільки спогади. Ні, її старість не обійшла дорогою, скрутила спину, змінила ходу і незграбні пальці на руках вчасно. Проте омріяної спільної старості з чоловіком старенька не мала. Так і жила – з відчуттям, що чоловік поруч, тільки не відповідає на її запитання. Їй було так легше. Хто засудить?

Вечорами баба Ганька вмикала свій улюблений серіал – щоб подивитися про людські долі, і обов’язково коментувала кожну дрібницю. «Ох, що він робить, та як можна бути таким дурним? Вона ж змія. Ну хіба тобі не видно?» – бурмотіла, відчуваючи себе головною радницею героїв. Іноді навіть намагалася переконати кота Мануїла подивитися разом з нею кілька серій. Кіт не дуже розумів сюжет, але зручно влаштовувався на колінах, ніби погоджуючись з кожним її «ой-йой-йой». Вся її живність на подвір’ї носила чудернацькі кіношні імена – кріль Сулейман і кролиця Гюрем, підсвинок Жебер, коза – Раймона, а що вже кожна курка родом з турецьких серіалів, годі було сумніватися. Пес – і той з Бровка став Сюмбюлем. Сусідка Марія тільки сміялася з того. На що Ганька серйозно відповідала:

– Їм подобається, а це головне.

І от завтра бабі Ганьці виповниться 77 років. Цілих 77 чи ще тільки 77, не ладна була відповісти. В душі не більш ніж двадцять. Діти, звісно, не приїдуть, добре, якщо зателефонують. Але баба Ганька вже уявляла, як зробить свій день ідеальним – спече собі пиріжків з вишнями, заварить чаю з калини, подивиться серіал і, можливо, трохи подумає, як провчити сусідку, яка кидає своє сміття через її паркан. «Ну чим не вдалий день народження?» – питала сама в себе.

Насправді життя в селі завжди здавалося бабі трошки кіношним: що не родина, то сюжет для серіалу. Ще й жанри різні: тут тобі і комедія, тут тобі і драма, і роман, добре, що хоч фентезі не було.

Ранок дня народження розпочався з несподіваного приїзду гостя – онука Іллі. Старенька й не одразу впізнала наймолодшого з дев’яти онуків. Юнак, якому виповнилося трохи за двадцять, стояв з букетом білих ромашок, з пакетами якихось гостинців, на голові красувався кольоровий ковпачок. А ще засурмив у якусь дивну трубочку з фольги, що, ніби змій, то закручувалася, то розкручувалася. Від невідомого досі атракціону бабині кури, родом із серіалів, пурхнули хто куди. Старенька тільки руками розвела.

– Нігяр, Хатідже, куди ж ви?

Коза Раймона від невідомих звуків вискочила на розлогу грушу й перелякано замекала.

– Оце вайб… – прошепотів Ілля, а згодом додав весело: – З днем народження, ба! Не чекала?

Білосніжна щира усмішка юнака розчулила стареньку.

– Як був шибеником, так і зостався! – вдавано посварилася на нього. – Ходи обійму тебе, он який вимахав, що й не дістану.

– Та то нічого, ба. Я біля тебе присяду.

Баба Ганька почала ладнати на стіл. Замішана з вечора опара на пиріжки гарно підійшла, і старенька з дівочою легкістю замісила пухке тісто, тоді почала ліпити пироги. Ілля й собі приєднався до процесу.

– Не голодний, синочку? – клопоталася баба за онука.

– Нє, ба, я хотдог їв на заправці.

– А яким це тебе вітром занесло до мене?

– Ти хіба не рада?

– Та, звісно ж, рада. Але все ж.

– Попутним вітром, ба, попутним. От думаю життя змінити. Спробувати себе в ролі блогера.

– Кого? – перепитала баба Ганька.

– Ну, такого, знаєш, як пояснити, ведучого, що показує в інтернеті своє життя.

– А що, за це гроші платять? – здивувалася старенька.

– Ще й які, бабусю. Тут головне знайти свою нішу, свій контент.

– Контент, контент… – передражнила онука. – Ти краще начинку заліплюй, бо витече з пирога.

Кіт, що дрімав неподалік, потягнувся і вистрибнув на стіл.

– От шибеник. Мануїле, я ось тобі дам зараз віником по хвосту.

Ілля засміявся.

– Бабусю, а що це в тебе за такі дивні імена в усієї живності?

– А, тобі не зрозуміти. То так, щоб від нудьги не померти. Та й веселіше.

Святкували день народження весело. З піснями, спогадами, гортаючи фотоальбоми.

– Ось тут твоя мама маленькою в дитячому садочку. Гляди, яка серйозна, губу відкопилила. А все тому, що їй не сподобався бант, який зав’язали. Ох, і вперта ж була, із самого малечку.

Старенька з особливою ніжністю перегортала сторінки.

– Поглянь, онучку, а це твої дядьки. О, всі три. Мов вилущилися. Важко було нам з Іваном, ох і важко. Одне за одним народилися хлопці. А час збіг, не встигла оговтатися, як вони вже школярі.

Бабуся з любов’ю провела долонею по старій фотокартці.

– А це ми з Іваном… молоді зовсім… – сльоза скотилася зморшкуватим обличчям.

– Та ти й зараз у мене ще молода, – підбадьорив Ілля бабусю. – Таку ще спробуй знайди. Одна на трильйон.

Баба Ганька весело засміялася.

– Ну й балабол! Насмішив стару.

– Ніяка ти не стара. І я тобі це доведу. Просто завтра почнемо тебе знімати. Від прихильників не буде відбою.

* * *

Баба Ганька не вміла вилежуватися зранку, вставала вдосвіта, коли ще навіть сонце бувало не сходило. Цього ранку випустила свій курячий гарем, подоїла Раймону і вивела пастися. Помітила, що в Гюрем народилися кроленятка – підклала їй сінця, щоб закутала їх щільніше. І почала ладнати сніданок онукові. Ілля сонно вийшов у кухню з телефоном в руках.

– То виходить, ти мене знімати будеш? – прищурилася баба Ганька, витираючи руки об рушник і дивлячись на онука з таким виглядом, ніби той зібрався з неї посміятися.

– Не просто знімати, ба. Зробимо з тебе справжню зірку.

– А що, я й нею була. У клубі ще шістдесятого в «Лісовій пісні» грала. Мавка я була, хоч і у валянках, бо холодно тоді було, – засміялася баба.

Ілля тим часом поставив телефон на штатив і урочисто оголосив:

– Всім привіт! Сьогодні я в гостях у найкращої бабусі України – баби Ганьки!

– Ох лишенько… – прошепотіла баба, поправляючи хустку. – Тільки щоб не подумали, що я якась модниця. Бо в мене халат робочий, не парадна одежа.

– Ба, не переживай, ти натуральна – а це зараз тренд! – пояснив Ілля і натиснув «запис».

Кіт Мануїл у цей момент вирішив, що теж хоче бути зіркою, і вліз у кадр, просто перед камерою, хвостом закривши половину бабиного обличчя.

– Мануїле, ану геть, ти мені ефір псуєш! – суворо сказала баба.

– Нє, ба, хай лишається. Глядачам таке подобається.

– О, то я ще й з тваринами шоу веду, – пожартувала баба. – Може, мені гонорар подвійний дадуть?

За кілька днів відео з назвою «Баба Ганька пече пиріжки» набрало понад двадцять тисяч переглядів. Ілля ледь не підстрибував від радості, а баба все не вірила.

– Та що вони там такого побачили? Я ж просто пироги ліпила. А потім козу додому гнала.

– Ба, ти харизматична!

– Та я не харизматична, я звичайна! – обурилася баба, але потай усміхалася. – Хіба що коза Раймона допомогла, так уже свої сережки на бороді в камеру показувала.

Раймона, між іншим, ставши популярною, поводилася гордо.

– Ось я тобі твою зірковість лозиною виб’ю. Я тебе навчу, як качани капусти гризти, – сварила її старенька.

Ілля ще кілька днів знімав бабу Ганьку – як вона годує курей («А ну, Хатідже, не бий Фатми по голові, бо викину із серіалу!»), як свариться із сусідкою через сміття, як варить борщ. Підписників ставало все більше, коментарі сипалися, мов насіння з дірявої торбини: «Яка класна бабуся!», «Дайте їй кулінарне шоу!», «Моя баба теж так свариться з курми!»

Але одного ранку Ілля знайшов бабу Ганьку на лавці під грушею з телефоном у руках і дуже серйозним виразом обличчя.

– Ба, ти що робиш?

– Вчуся.

– Чого?

– Як чого? Блогерства. Бо ти ж колись назад у Київ поїдеш, а я не хочу, щоб мої фанати сумували. Розумієш, я їх полюбила, звикла ділитися з ними всім за ці півтора місяця.

Ілля ледве не впустив горня з кавою.

– Ти що, канал створиш?

– Створю.

– Допомога потрібна?

– Не відмовлюся, бо я – як баран у читанні, у цих ваших штукенціях.

Блог назвала «БаГа LIVE». Бо баба Ганька, скорочено БаГа.

– Звучить як щось модне, правда? – запитав Ілля.

– Звучить мов баба Яга. Ну, нехай уже буде, – махнула рукою старенька. – От тільки не розумію, чого той телефон мене не слухається. Кажу «знімай», а він мовчить, мов чоловік мій, царство йому небесне.

Ілля навчив бабу натискати кнопку запису, і вже того ж дня в селі народився новий інфопривід.

Перше відео БаГи мало назву «Як вижити без чоловіка і не здуріти». Починалося воно словами: «Мене звати баба Ганька. Чоловік мій помер давно, а життя ж триває. Тож слухайте сюди: хто каже, що старість – не радість, той просто не знає, де шукати пригоди!»

У другому відео вона показувала, як правильно замішувати тісто «щоб сусідка Марія луснула від заздрості», а в третьому – як гнати курей із городу, «бо всякі Хатідже не поважають бабиної праці».

Коментарі сипалися ще швидше. Баба Ганька залюбки читала їх і навіть навчилася відписувати.

«Хочу, щоб баба Ганька мене усиновила!»

«БаГа – нова зірка села!»

«Де купити халат, як у вас?»

Баба Ганька спершу читала всі коментарі й намагалася відповідати кожному.

«Дякую, але усиновлю не всіх, бо пенсія мала».

«Халат купила ще за цапа Гороха, тепер таких не шиють».

«Якщо будете чемні – навчу, як крутити вареники на швидкість».

Сусідка Марія жартома казала:

– Ганю, ти скоро з телевізора виглядатимеш.

– Та мені не треба телевізора, – махала рукою баба. – Я тепер сама як той телевізор. Хто хоче – вмикає, хто не хоче – перемотує.

Іноді баба забувала вимкнути прямий ефір, і люди бачили, як вона свариться з козою або співає «Ой у вишневому садочку» для курей. І що найцікавіше – глядачам це подобалося ще більше.

Згодом Ілля привіз з міста бабі кільце-світильник.

– Ба, щоб світло гарне було, коли знімаєш.

– А що, моє лице темне? – запитала вона. – Я ж його сметаною мажу.

– Та ні, ба, то просто тренд.

– А, бо я думала, якийсь крінж.

Ілля зайшовся сміхом від бабусиних словечок. Переглядаючи бабусин блог, він зауважив:

– Ба, ти знаменита!

– Еге ж, – відповіла баба, розливаючи чай. – Але я й не помітила, щоб від того кури краще нестися стали.

І тільки Мануїл, сидячи на підвіконні, гордо муркотів, бо він – офіційний співведучий БаГи LIVE.

Баба Ганька з радістю вела свій канал. Щодня вона вставала, вмикала планшет, перевіряла підписників і вчилася нових хитрощів блогерського ремесла. Кожен день приносив нові відео: то вона показувала, як садить розсаду, як готує борщ з квасолею, як гоне Раймону з городу, як свариться з курми та сусідкою. Життя здавалося їй маленьким театром, у якому вона – головна героїня, режисер, сценарист і глядач водночас.

Та, як і в будь-якому театрі, були й критики. Перші хейтери з’явилися вже за кілька днів. Баба Ганька спершу не розуміла, що відбувається. В коментарях читала: «Що це за маячня? Старість треба витрачати на спокій, а не на дурні відео!», «Ця баба зовсім з глузду з’їхала!», «Хто її взагалі дивиться?»

Але замість того щоб засмучуватися, баба Ганька лише тихо усміхалася і писала відповіді без жовчі та образ, тим самим тільки збільшуючи аудиторію.

Ілля хихотів з бабиних коментарів.

– Ба, тобі б стати коментатором року! – сміявся він.

– Нє, синочку. Я не за рейтингами, а за сміхом. Без гумору й життя глухо, – відповіла баба, поправляючи хустку.

Минуло ще кілька днів спільного проживання з онуком, як бабі Ганьці стало зле. Спершу вона лише помітила слабкість, потім трохи запаморочилося, а вранці ледве дійшла до кухні, почала скаржитися на головний біль. Ілля, побачивши стан баби, негайно викликав швидку.

– Ба, тримайся, все буде добре, – говорив онук, допомагаючи їй дійти до машини.

У лікарні бабу Ганьку оглянули, поставили крапельницю, щоб понизити тиск, і порадили відпочивати. Ілля не залишав її ні на хвилину, сидів поруч і підтримував. Баба лежала на ліжку, дивилася в стелю і відчувала себе… зовсім не старою, а молодою душею, яка просто трохи відпочиває, хоча зрадлива сльоза таки котилася обличчям.

– Ніхто не хоче старіти, синку, ніхто. І хоч як би хотілося залишатися спритними і здоровими, час невблаганний.

– Та годі тобі, ба, ти ще в мене ого яка.

Старенька тільки усміхнулася кутиками вуст.

– Знаєш, що найстрашніше в старості?

– Хвороби? – цілком серйозно запитав онук.

– Самотність… – чесно відповіла бабуся. – Я так живу, ніби весело, щоб… не показувати, наскільки мені самотньо. Коли твій дідусь помер… я не думала, що мені… буде одиноко. Тому замаскувалася під безтурботну і веселу бабусю, у якої і коза, і кури з іменами. Мені… так легше. Я живу у світі, який сама собі створюю…

Ілля уважно слухав, і щось у цих словах бабусі здавалося йому глибоким і простим одночасно. Правда йому боліла. Він почувався винним. Їдучи в село до бабусі, навіть не здогадувався, наскільки вона самотня.

Уже приїхавши з лікарні в село, переглянув нове відео на каналі бабусі.

– Привіт, мої любі! – почала баба Ганька. – Сьогодні я в лікарні. Нічого страшного, просто трохи відпочиваю. Але хочу вам сказати одне: жити з гумором простіше. Бо сміх – це ліки, краще за будь-які пігулки. А життя – воно таке, що хворіти й старіти доведеться всім. Але якщо ви будете всміхатися, навіть коли падаєте чи сваритеся з кізкою, воно стає легшим. Тож не бійтеся сміятися, навіть коли вам здається, що світ проти вас… А старість вона така – сидить поруч, чекає.

Баба Ганька підморгнула в камеру.

За кілька днів бабу Ганьку виписали додому.

– Ба, ми вдома! – усміхнувся онук.

Коза Раймона першою вийшла назустріч, гордо блеячи, ніби перевіряла, чи все на місці. Курки, півень і навіть підсвинок Жебер теж зібралися на подвір’ї, як маленька делегація.

– Ох ти, моє рідне господарство, – прошепотіла баба Ганька, обіймаючи Мануїла і махаючи рукою до кіз і курей. – Я за вами так сумувала.

Ілля підхопив бабусю під руки, щоб допомогти дійти до дверей.

– Синочку, – сказала вона, спираючись на його плече, – добре, що ти залишаєшся. Тепер разом дбатимемо одне про одного. А ще будемо знімати наші пригоди. Так ти мене потішив новиною, що хочеш залишитися.

Баба Ганька зайшла в хату, зняла халат, пов’язала хустку і підморгнула Іллі:

– Ну що, будемо готувати пиріжки і збирати лайки одночасно?

Ілля лише засміявся:

– Ба, з тобою точно не засумуєш. Тепер я з тобою назавжди. Дивися, ще й одружуся у твоєму селі.

– Та хіба з Манькою, сусідкою. Інших на виданні немає, – сміялася старенька.

Баба Ганька взялася до тіста, а Ілля почав знімати. Жінка була вдома, серед своїх тварин, зі своїм онуком, у своєму світі, який сама створила. І в цей момент зрозуміла: навіть якщо хтось скаже, що старість – це сум, вона може сміятися. Бо життя – це не тільки дні, а сміх і любов, і трохи витівок, і трохи сумних вечорів у перемішку з веселими.

Наступного ранку баба Ганька сиділа на ґанку, попиваючи чай з калини і перевіряючи коментарі під відео. Ілля налаштовував планшет, щоб зробити нове відео, а Раймона мирно жувала траву неподалік.

– Ба, а ти дивилася, хто тобі сьогодні написав? – запитав онук.

– Та дивилася, – махнула баба Ганька. – Такий собі дід, підписник. Пише: «Баба Ганька, у вас просто золоте серце. Якби я був ближче, обов’язково б приїхав. Така одна на мільйон».

Ілля скривився:

– Ба… якийсь залицяльник.

– Ага, – відповіла баба, поправляючи хустку.

Ілля зітхнув, але баба Ганька вже відповідала в коментарях: «Дякую, друже! Але боюся, я тобі не по зубах».

За тиждень отримала повідомлення у приват: «Буду в селі завтра. Не лякайтесь, я адекватний, тільки з добрими намірами, хочу перейняти досвід, як у 75 почати вести свій блог».

– Ох, та що за фокуси? – пробурмотіла баба, знизуючи плечима. – Справжній фанат чи циркач?

Наступного дня на подвір’ї з’явився сивочолий чоловік, у джинсах і светрі, з рюкзаком через плече. Він оглянувся, ніби шукаючи, а побачивши бабу Ганьку, широко усміхнувся.

– Ви, мабуть, пані Ганя? – запитав з ноткою здивованого трепету.

– А хто запитує? – суворо підняла брови старенька, але в очах світилася іскра.

– Я просто ваш підписник, вирішив побачити на власні очі вас. Дуже вже мені ви близькі духом.

– Ну то проходьте, раз приїхали. Буду знайомити зі своїм онуком і господарством.

Коза повільно підійшла, обнюхала нового гостя, замекала, наче перевіряючи його на сміливість. Баба Ганька тільки похитала головою:

– Ось так і живемо. Всі хочуть стати блогерами, а ми й не думали, та воно вдалося.

Ілля, стоячи збоку, тихо шепнув:

– Ба… він же нормальний, судячи з усього. Нормальний дід, я даю добро, благословляю.

Баба Ганька штовхнула онука під ребро.

– Я тебе зараз як благословлю.

Так і почалося нове дружнє й трохи кумедне знайомство баби Ганьки з її «дідом». Вони разом годували курей, сміялися з витівок кози, а баба підкидала йому поради, як правильно тримати камеру і як не втратити голову від популярності. А вечорами вони разом сиділи на ґанку, пили чай і сміялися з кожного дрібного курйозу. Баба Ганька жартувала:

– Ти бачив, друже, як важко стати героєм мого блогу? Це не просто лайки, а справжній сільський квест.

І чоловік тільки всміхався, розуміючи: це не просто канал, це – життя баби Ганьки. І він тепер його частина.

Уже за кілька місяців дід Семен, так звали гостя, з розряду фанатів перейшов у розряд співмешканців.

– Синку, а що скажуть діти? – питала поради в онука налякана баба через швидкі події. – Разом жити – це ж відповідальність.

– Ба, не нервуйся. Я поруч, пригляну, якщо що. Але я знаю, це твій останній потяг… скільки того життя, щоб марнувати на зважування? До того ж дід Семен топ, мені він подобається.

– Мені також, – зізналася старенька.

Наступного дня в блозі вийшло нове відео «Змінити життя ніколи не пізно. Шанс є в кожного. Головне відчувати. А ще, – наголосила баба Ганька, – я більше не самотня, і все найкраще тільки попереду. Не сумуйте. Ваша баба Ганька».