ЗИМОВА КАЗКА

– Я геть тю-тю?

– Та ні, все гаразд. Просто дійшла до межі. Знаєш, як ото мобільний телефон розряджаєш до нуля – і він вимикається, так і тут: твоя внутрішня батарейка спустошена, потрібне перезаряджання.

Що там можна використати в разі сильного стресу? Дихання «квадратом» – раз-два-три. Затамувала подих. Раз-два-три… Розплющила очі. Ані бісова бабця нікуди не поділася, ані химерна хатинка, прикрашена неначе на всі свята відразу.

– Канапку із сиром будеш до кави? – ніби нічого надзвичайного не сталося, вимовила бабця.

– Давайте канапку, яєчню, каву та всі інші щасливі моменти, які мені підготувала моя хитка нервова система.

– Так би відразу, моя солоденька. Треба усвідомлювати себе тут і зараз, не пручайся обставинам, їх не подолати. Але можна обійти, пережити, – показала бабця свою голлівудську усмішку. Настуня навіть позаздрила, що це за бабця така, з білосніжним рядком зубів та мудрими цитатами. Але вирішила, що залишить це на потім, спочатку кава, ну, й грець йому, яйця, смажені на салі! Здається, й справді багата на досвід і мудрість баба Яга вирішила дів­чинці Насті відновити внутрішню гармонію та навчити мудрощів життя або до кінця розхитати її нерви.

– Боженьку, а мої діти?!

– Нікуди твої діти не подінуться. Сплять вони. Про себе думай. Знаєш, як ото в літаку під час аварійної ситуації: кисневу маску спочатку собі, а потім дітям. Второпала?

– Ага, – кивнула Настя, не зофвсім розуміючи, про що товкмачила бабуся.

– Негативні емоції виснажують, гніватися – це нормально, навіть плакати – теж нормально. Людина має право виявляти будь-які емоції, не картай себе за це. Просто маєш знайти в собі сили. От як свій автомобіль щотижня заправляєш, хоч і бідкаєшся, що дорого, а себе заправити забуваєш.

– То мені що, теж хильнути 95-го?

– Хай Бог боронить! Можна букет собі якийсь купити.

– Га?

– Букет, кажу. Букети бувають різні: квіти, прянощі, парфуми, вино.

– А у вас вина, бодай якогось, не знайдеться? – Настя відчула, що в горлі геть пересохло.

– Можу приготувати глінтвейн з вишневим соком. Щойно вчора знайомі прислали свіженький кардамон – зернятка такі, знаєш? І кориця справжня є, бо отой ваш порошок – суцільний пил; у паличках треба брати, запам’ятай!

– Аякже, тепер тільки в паличках! – Настя знала лише про те, що в четвергову каву треба додавати корицю – на гроші. Ага, тепер щодня ту корицю підсипатиме до ранкового горнятка, бо бажання ж, бачте які, – справджуються! Як нападуть відтепер грошики на її гаманець – і помандрує вона з дітьми на відпочинок…

– І давно ти у стресі? – запитала Яга.

– Та хто його знає?

– Відчуваєш постійну втому, іноді плачеш, сил немає, дратуєшся, відчуваєш тривогу, відсутня мотивація?

– Як тонко ви відчуваєте мій психологічний стан, Ягусю.

– А то! Не один рік витягую вашого брата з депресій та стресу.

– Від депресії нібито психотерапевти лікують…

– Я, знаєш, майстер широкого профілю. Ти основне не опускай рук. З дітьми не сварися. А життя і свої мрії не відкладай на потім. Пам’ятаєш, як ти мріяла про кота в дитинстві? Твої діти теж бажають такого подарунка. Не новий айфон, зауваж!

– Я не витримаю кота у квартирі!

– Немає такого, щоб ти щось не могла витримати. Ну, декілька разів на фіранці погойдається від нудьги. Зате діти відірвуться від своїх телефонів, піклуватимуться про нового члена сім’ї. Дітям – кіт, а тобі чоловіка вже пора додому впустити.

– Та де ті чоловіки? – Настя ледве втримала сльозу.

– Ти ж сама броню одягла, не підступити. Зауваж, що навкруги діється. У тебе, до речі, сусід самотній, нормальний чоловік, працьовитий, алкоголем не зловживає.

– Не помічала…

– Та ти останнім часом нічого не помічала. Кажу ж, перегоріла, як лампочка.

– І що робити?

– Досить копирсатися в минулому. Саморуйнування відбувається, усвідомлюєш? Гніватися, боятися, розбити тарілку – це нормально. Просто потім замети ті друзки, винеси сміття і видихни. Зможеш?

– Спробую! – Настя підняла порожню тарілку з-під яєчні.

– Зачекай. Надто швидко переходиш від теорії до практики. Свої битимеш, бо так на вас ніякого посуду не вистачить. Ну, практику «дихання квадратом», бачу, ти вже опанувала. Повправляємося в одній цікавій штуці, – Ягуся хихикнула. – Ану встань.

Бабця показувала вправу, струшуючи з підошви невидимого таргана з лівої ноги, а потім з правої. За хвилину потрусили руками. Це було схоже на африканські танці, тільки без бубна. Так вона вчилася знімати стрес, якого накопичилося в її тілі вже занадто багато. Вона танцювала вже на повну, радіючи від того, як стає легше дихати, спина розправляється. Ніби крила виросли за спиною, аби тільки ніхто не обрізав їх тепер, коли нарешті усвідомила, наскільки вона оце була щасливою. Мама двох прекрасних діток, улюблена робота… Усе інше можна надолужити, заощадити грошей на відпочинок. Та хіба щастя в тій хвої в закарпатському чані? Ні, її щастя мирно сопе у своїх ліжечках. Вона обов’язково подарує їм кошеня. Буде складно часом, але це плюс одне здійснене бажання у світі.

Тепер Настя знала, що не треба ніякого чарівного зілля, щоб відновити гармонію у своєму серці, почуватися щасливою, прокидатися з усмішкою. Це ж треба: занесло її за тридев’ять земель, а істинна про справжнє щастя, як у всі віки, – знаходити чарівність у повсякденному житті без чаклунства, вміти залишатися дитиною, навіть коли ти вже доросла дівчинка…

Настя розплющила очі. Пахнуло кавою. Невже знову паралельні світи? Але ж і наснилося їй усякого цієї ночі.

– Мамусю, ми тобі каву заварили, – легенько погладила по щоці донька.

– І коли ж ти так встигла подорослішати, моя доню?

Настя вийшла винести сміття, в якому були друзки від розбитої тарілки. Давно її треба було списати, ту щербату посудину. Сусідські двері відмикав незнайомий чоловік.

– Перепрошую, а ви тут давно живете? – запитала жінка.

– Нещодавно купив цю квартиру. Ми ж із вами вітаємося вже впродовж місяця.

– Я не помітила, як пропустила місяць свого життя…

– Що?

– Нічого, кажу, засівати приходьте, на Василя... – усміхнулася щаслива Настя.

Нам усім тепер нелегко, та що там, хочеться плакати, ридати, бити посуд, звинувачувати когось у своїх бідах. Та чи це змінить щось? Завари кави, купи собі букетик сушеної лаванди, з’їж цукерку, але не їж себе! Обійми дитину. Увімкни гірлянду, навіть якщо вже ялинка на антресолях. Відчуй себе щасливою, бо одного разу тобі смажитиме яєчню на салі бабуся Ягуся!

Люблю і обіймаю!