ГАЗЕТА «НАЙКРАЩІ ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ»
545
Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/
Слухала якось інтерв’ю з однією «пані в законі», адвокаткою, яка ділилася досвідом. Вона була щиро подивована, як багато в наш час розлучень і химерних історій, за якими можна писати цілі романи.
Говорила ця пані з погляду закону, але ж не забуваймо, що в людському житті, окрім законів, є ще психологія, мораль, наслідки. І все це, звісно ж, вкладається в такий карколомний сюжет, який навмисно не придумаєш.
Отож була собі проста дівчина Маруся. Полюбила вона файного хлопця Петра, з яким часто ходила на танці. Невдовзі після таких посиденьок зрозуміла, що в неї під грудьми щось киває. Сказала про це Петрові, потім своїм батькам. Вони сказали Петровим батькам – і отак вирішили, що треба робити весілля. Одружили закоханих, а за пів року народився в Марусі з Петром гарний, здоровий хлопчик Максимко.
Наче все як у людей, нічого особливого. Хлопчик ріс, криза підтискала. Грошей бракувало. От і вирішив молодий, здоровий парубок Петро чкурнути на заробітки. Поїхав, та й затримався там довгенько. Бо Маруся все писала, що грошей треба та й треба, тому нехай Петро не буде таким дурним і нехай ще не приїжджає. Бо ж не знати, коли ще зможе поїхати. Петро сумлінно працював і передавав гроші на потреби своєї молодої родини. Маруся переїхала до батьків, бо самій виховувати немовлятко ой як важко. А ще й сама влаштувалась на роботу, бо вдома – то можна мізками поїхати в невідомому напрямку!
Так проминув рік і ще пів року. Хлопченятко виросло і вже сміливо чеберяло ніжками, а Маруся зрозуміла, що вона ще молода і приваблива. І так одного вечора, повертаючись додому з роботи, розмовилася з цікавим молодим чоловічком. А позаяк той чоловічок не зауважив на її пальці обручки, та й статури Маруся була худорлявої, подумав собі, що можна ж і познайомитись. Молодиця була не проти такого знайомства.
Відтоді все частіше Маруся поверталася з роботи або із закупів з тим цікавим чоловіком. А за якийсь час спакувала свої речі та дитячий одяг сина і переїхала.
– Куди ж ти, доню? – допитувались батьки.
– Ах, трапився мені добрий чоловік. Поживу в нього, – якось так загадково пояснила їхня Маруся.
– А як же Петро? – втрутився тато.
– Петро далеко. А я молода. Та й не знаю, чи ще так кохаю того Петра, як то було раніше. А оцей-от близько. Він і мене любить, і не проти всиновити Максимка. Так і сказав: дитина не буде перешкодою для наших стосунків. А до вас я буду заїжджати час від часу.
Батьки були шоковані, але нічого не могли вдіяти. Петрові хтось таки повідомив, що його Маруся – вже не його Маруся. Хоч «фіг то правда», бо за документами вони все ще подружжя і офіційно ніякого розлучення їм ніхто не давав. Відтоді Петро передавав кошти тільки для Максимка, але повертатися не збирався. Кажуть, знайшов собі там Петро якусь кралю, живуть на віру. І нехай…
З тим другим Маруся сплодила ще двох дітей. Другий був не проти спільних нащадків, бо дітей любив, а з попередньою жінкою їх не мав. Однак не знав той другий, що є на світі така халепа – документація. Ні з ким не порадився про те, що діти за всіма правилами і законами Марусина записала на свого Петра. Їй так і пояснили – якщо з першим вона не розлучена, то діти офіційно будуть записані на нього. А щоб довести, що то діти іншого чоловіка, треба робити аналіз ДНК, доводити батьківство – словом, довго і дорого. Та Марусі то було до лампочки: чий би бичок не стрибав, а телятка будуть наші!
Жили собі, жили та й не тужили молоді люди. Аж раптом одного разу впіймали того другого на вулиці й поволокли служити. Він клявся і божився, що має трьох дітей, що виховує їх і доглядає. Подивились: не те прізвище. Довго не патичкувались – загребли, видали форму і вйо…
Маруся знову переїхала до батьків, уже з трьома дітьми. Батьки знову нічого не казали, про Петра не згадували, про другого не розпитували. Жили всі скромно, але не бідували: сиділи в теплі, їли просту здорову їжу, пильнували внуків. Другий пересилав Марусині гроші на своїх кровних дітей, тож вистачало всім. Воював і, Богу дякувати, був живий і менш-більш здоровий, на долю не нарікав.
Але ж Маруся ще не на пенсії, аби отак підпирати одвірки, колупати піч або носити воду решетом, а ще весь свій час віддавати трьох бахурам. Одного травневого дня вона вийняла з шафи цвітасту сукню, важко зітхнула, вдягнулась і пішла ту сукню перевітрювати. То нічого, що вдома три спиногризи, вона ж і далі така струнка, приваблива і ще зовсім молода.
Там на танцях знайшла собі шофера, який випадково когось підвіз і збирався повертатися назад до міста. Марусина довго не вагалася – поїхала з ним до містая, заілишилася на ніч. Батьки переживали, видзвонювали, а вона прислала коротке повідомлення: «Зі мною все ок. Буду завтра».
Той шофер виявився розлученим і спраглим жіночого тепла. Навіть коли дізнався, що в Марусі вже є троє дітей від двох попередніх чоловіків, не злякався, а запропонував їй руку, серце і місце поруч на широкому ліжку. Так діти залишились у бабці з дідусем, а Маруся переїхала до свого третього чоловіка. Хоча ну який же ж він їй чоловік, коли вона ще з першим не розлучилася?! До наступного вона переїхала. От як гарно впливає на життєві рішення цвітаста сукенка!
Наступний «прикол» у житті Марусі був цілком сподіваний: вона народила четверту дитину, дівчинку. І теж записала її на Петра.
– От і гарно, що тепер у мене є дівчинка! А то три хлопчиська! Що мені з ними робити? – тішилась Марусина.
– Хлопцям потрібен батько, – якось так невпевнено натякнув той третій.
– Так у них вже є батько! І він на заробітках! – пояснила Маруся. – Та їм і з дідом-бабою непогано.
Так вони й стали жити-поживати, добра наживати. Дівчинка підростала, навіть не знаючи про те, що має трьох братів по матері. Іноді Маруся приїздила до батьків, але то було не так часто. Хлопці вже відвикли від неї – їм було цікаво з дідом, бо той водив їх на річку, вчив майструвати, крутити гайки, складати дрова. А про що хлопчиськам з мамою говорити? Отож!
У цій ситуації всім добре. А найважливіше, що ніхто ні на кого не ображається, всі живі й менш-більш здорові. Пам’ятаєте, як висловилась сама Марусина? «Чий би бичок не стрибав…»
Дякуємо вам за передплату газети онлайн
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
16
Життєві історії
