ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
534Історії з життя
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
Можливо, комусь ця розповідь видасться дивною, а в нашій родині її переказують уже третє покоління. Тому читайте і роздумуйте.
Моя мама народилася наприкінці грудня 1947 року, який видався дощовим і холодним, отже, голодним. Червоні окупанти заборонили святкувати Різдво 25 грудня, наказавши перенести дату на 7 січня. Виплодки пекла навіть перекроїли двотисячолітню історію на свій копил і «видали» нову метрику самому Ісусові.
Мами навіть не охрестили, бо старого ксьондза влада прогнала, а його наступника ще не назначила. Але ж люди, особливо в селах, шанували Святвечір і Різдво без церковних атрибутів – удома і в душі. На жаль, по-старому не сміли святкувати, бо за таке могла б бути тюрма й Сибіри, тому мовчки перенесли традиції на два тижні пізніше.
Ось і Святий вечір. За звичаєм – коли зійде перша зірка, спершу треба нагодувати худібку, аж тоді сідати самим за стіл. Поки ґазда несе корові найкращого сіна й жмут конюшини, поверх сипле трішки солі, дає окрайчик хліба своїй годувальниці та дякує їй за ласку й віддачу, в хаті накривають стіл з 12 страв.
Мій молодий дідо, який днями лиш став татом, зачиняє стайню, ще й у двері кладе мішок з половою, аби худобі було тепліше, обмітає віником сніг з валянок і чує з-за плота чийсь голос:
– Чоловіче добрий, чи не пустив би ти мене до стайні переночувати?
– А ти хто такий, що сего вечора не тримаєшся хати?
– З-за Збруча я, голод у нас. Ходив до Станіслава щось виміняти на який харч. Йду пішки снігами, не знаю, чи дійду бодай до Дністра. Кажуть, на мості стоїть рота червонопогонників, таких, як я, ловлять і кидають у ріку. Я б перейшов поза мостом по льоду, але вночи боюсь не туди звернути, а вдома діти… Пусти, чоловіче, до стайні.
– Та хто таке видів, аби такого вечора людина сиділа в стайни, як худобина. Ходи!
Привів подорожнього до хати, теща сплеснула руками – хтозна, що за людина! Час непевний, та й зять нещодавно був з хлопцями «з лісу». Навіть у тюрму його кидали. А тепер цей невідомий.
Молода дружина пригорнула міцніше немовля – може, той подорожній з болячками, може, з поганими намірами.
Сіли вечеряти, вже й побоялись заколядувати. Сиділи як на поминках.
Гість подякував за вечерю, розплакався.
– Я вже думав, що замерзну нині, а ви, добрі люди, прийняли мене наче свого.
Чомусь від тих слів, особливо від сліз усім в хаті стало боляче. Молодий ґазда заколядував, бо жінка з тещею розплакалась, а за ними й дитина. Тихенька колядка раптово наповнила душі дорослих неземним спокоєм та умиротворенням. Затихла й дитина, зачувши мамин тихий спів. У чотири голоси наповнилась проста селянська хата піснеспівом прославляння народженого дитятка. Де й страх подівся.
Господарі хати думали своє – якщо це ворог, то хоч востаннє заколядуємо родиною у своїй хаті.
Гість радів, що недарма опинився нині саме тут.
Після вечері подорожній низько вклонився, щиро подякував за святу вечерю й зібрався в дорогу.
– Оті нелюди на мості, напевне, вже сплять, піду я.
– Ні, чоловіче, нині не йди. Вони завтра цілий день будуть пити самогонку, це для них перше діло на свята, тоді я тебе й проведу.
Увечері на саме Різдво, коли селом ходили колядники, ніхто й уваги не звернув на двох чоловіків з мішком – цього дня таких було багато.
Люди колядували, веселились, а в хаті, де зранку ще був гість, тривожно. Пішов ґазда провести подорожнього, нема досі. Моляться, плачуть.
Аж ось двері скрип: «Пішов неборака. Дністер перейшов успішно, а далі – нехай йому Бог помагає».
P.S. За багато років, коли трохи скресла червона орда, до хати увійшло троє людей – гарно вбрані чоловік і жінка, а з ними молодий хлопець. Привітались, припали на коліна.
– Ґаздо, ви мене не впізнаєте?
– Та ніби ні.
– Та ж ви колись прийняли мене до хати на Святий вечір, ще й торбу дали кукурудзи і квасолі. Жінко, сину, цілуйте цим людям руки, бо якби не вони, то хтозна, чи були б ми нині живі.
У хаті плакали всі. Але то були радісні сльози…
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
429
Життєві історії
Життєві історії
