«З ДАЛЕКОГО КРАЮ ЛЕЛЕКИ ЛЕТІЛИ…»

Вони стояли… Двоє сивочолих людей… А над ними заклично клекотіли лелеки… Пара лелек… Він і вона.

– Пробач, що не побралися з тобою…

– Бог пробачить… Очевидно, не судилось…

А перед очима линуло далеке дитинство…

На межі між обійстями старий напівзасохлий в’яз. А під ним у піску бавиться двоє сусідських дітей: хлопчик і дівчинка. Вона білява, з двома кісками. Він чорнявий і кучерявий. Діти ліплять з піску цеглини, будують хатинку. Враз над головою щось застукотіло.

– Ой, поглянь! Лелека! – скрикнула дів­чинка, поглянувши вгору.

– Це мій лелека! – вигукнув хлопчик і смикнув дівчинку за кіску.

– Ні, мій! Я перша побачила! – не здавалась дівчинка.

Тим часом поряд із першим на сусідній гілці вмостився ще один білий птах із чорними позначками на крилах і, теж закинувши...