ЇХАЛИ КОЗАКИ

Відтоді вже минуло багато років, стрімких, різнобарвних, надзвичайних... Але іноді я згадую цей випадок, поринаючи у світле своє дитинство, і знову теплі барви малюють щось незабутньо веселе в моїй душі...

У ті такі тепер далекі 90-ті роки, мабуть, не було такої сім’ї, яка не спробувала б бодай тимчасово стати «маленьким фермером». Це суттєво поповнювало сімейний бюджет, зміцнювало родинні стосунки і додавало життю якогось особливого, пікантного смаку, який не завжди поясниш, але ніколи не забудеш. Тримали це тваринне царство в різних, більш-менш придатних для цього місцях: на балконі та в коморі, на дачі й у підвалі, в клітці посеред ванної кімнати... Місто в ті часи частенько прокидалося від півнячого співу з чийогось балкона і раділо цим неповторним звукам природи. Заводили курочок, качечок (щодня свіже яйце, та й м’ясцем іноді пахтьорило), кізоньку (аякже, свіженьке корисне молоко, а ні, то восени буде рум’яни...