ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
505Історія з життя
У певні миті життя Оля у глибині душі люто ненавиділа свого молодшого брата Олега. Звинувачувала його в тому, що вона, така розумниця і красуня, у свої двадцять п’ять досі незаміжня. Дівчина дуже болісно переживала глузування однокласників і подруг стосовно того, що в неї «не такий» брат. А десятирічний Олежик лагідно тулився до Олі, зовсім не усвідомлюючи, що він прийшов у цей світ зовсім не таким, як усі.
Оля обізлилась на весь світ, коли її мама вирішила народжувати ще одну дитину. П’ятнадцятирічна дівчина соромилась своєї вагітної мами і постійно їй грубіянила.
– Навіщо тобі ця дитина в 40 років? – кричала вона до матері. – Невже тобі мало мене?
Мати від цих слів зіщулювалася, немов від ударів, і мовчки йшла до своєї кімнати. На той час вони стали зовсім чужими людьми. Спочатку дівчина не могла пробачити мамі те, що та у 35 років вийшла заміж за значно молодшого ще й симпатичного чоловіка – Андрія.
– Ти смішно дивишся поруч із ним, – жорстоко розкидалася словами Оля. – Невже ти не розумієш, що його сприймають за твого сина?!!
Та мати пробачала доньці всі образи й говорила:
– Донечко, ти в мене завжди на першому місці. Але ж я ще не така стара, як ти вважаєш, і в мене теж є особисте життя.
Дійшовши висновку, що мама її більше не любить, Оля замкнулася в собі.
Олежик народився зі страшним діагнозом – ДЦП складної форми. Мама мужньо і, як здалося Олі, дещо байдуже сприйняла це. Андрій, усвідомивши, яка це відповідальність – виховувати дитину-інваліда, зник, коли синові виповнилося три місяці.
Мама після цього якось ураз постаріла. Олі стало її шкода, вона допомагала доглядати брата, вставала ночами, даючи мамі поспати.
Закінчивши школу, дівчина стала студенткою медичного інституту. За шість років навчання немало хлопців звертали увагу на чорняву симпатичну дівчину, але вона з жахом уявляла, що всі вони зникнуть із її життя, щойно дізнаються про існування Олежика. Тому нікого не впускала у своє життя.
А мама весь свій час присвячувала Олегові: катала його в інвалідному візку, водила на різноманітні масажі та тренажери. Але ніякого поліпшення: хлопець так і не зміг навчитися ні ходити, ні розмовляти. А потім сім’ю спіткала нова біда – мамі поставили діагноз – рак легень. Оля відчувала, як руйнується увесь її світ. Вона уявляла, як вони вдвох з Олегом залишаться жити в однокімнатній квартирі і їй усе життя доведеться прожити так, як мамі, – годувати кашами хворого брата.
– Олю, маю до тебе серйозну розмову, – сказала одного дня мама. – Розумію, що не варто цього говорити, але я не знаю, чи доживу до ранку, тому мушу тобі висповідатися. Пригадуєш, ти потрапила в лікарню 10 років тому, я була тоді на другому місяці вагітності? Лікарі ніяк не наважувались мені сказати, що в тебе за хвороба. Я молилася у всіх церквах, а тобі ставало все гірше. Одного разу лікар, покликавши мене в кабінет, сказав: «Мені важко вам це говорити, але ми підозрюємо у вашої дитини невиліковну хворобу – гострий лейкоз». Мені тоді потемніло в очах від горя. Я поїхала в монастир і молилася там цілу добу. А вночі бачила сон: на вікно нашої квартири прилетів білий янгол. Я падаю на коліна і прошу його врятувати мою доньку. Він говорить, що не в змозі мені допомогти, і вже має намір відлітати, але я його ловлю за одяг і кричу, що віддам усе, тільки щоб моя дитина вижила. А він глянув на мене і сказав: «У тебе ж буде інша дитина». «Я жертвую нею», – закричала я і прокинулася. А потім тобі стало краще, діагноз не підтвердили. А я всю вагітність ходила з думкою про те, що дитина народиться мертвою. Але Бог вирішив інакше…
Я хочу попросити тебе про одне – після моєї смерті не залишай Олежика… Він урятував тобі життя…
…Оля сиділа біля вікна і дивилася на брата, який спав. Потім підійшла до ліжка, поцілувала і промовила:
– Не тривожся. Я буду завжди поруч. Я люблю тебе.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
50
Життєві історії
