ЯКБИ НА ТВОЄМУ МІСЦІ БУЛА ІНША

Два тижні гостювання за океаном у дітей промайнули в розвагах та ейфорії, що вся сім’я разом, нові враження й знайомства відволікли подружжя від бажання з’ясовувати стосунки, тож ніхто болісної теми не порушував. Переліт додому був сумним, бо ж надовго проща­лися з дітьми, вдома банували за ними, згадували час, проведений разом. Згадувала про Віктора й однокласниця, тобто вкотре нагадувала дзвінками.

– Чому ти не заблокуєш її номер? – наважилася першою дружина.

– А що це дасть, коли можна щогодини змінювати іншу сім-картку. Моя робота пов’язана з багатьма людьми, які можуть до мене звертатись уперше, тому я вимушений відповідати на невідомі номери. Свою сімку я теж не можу змінити, бо до неї в мене прив’язаний весь бізнес, – зітхнув приречено Віктор.

– Логічно, а ти хоча б нама­гався їй пояснити, що її дзвінки для тебе небажані?

– Чи раз. А у відповідь – одне, мовляв, це дружні стосунки, тому не бачить у них нічого амо­рального.

– Розкажи хоч про неї. Де вона тепер? – Жанна теж приречено зітхнула.

Віктор засміявся:

– Ось бач, саме тому я ніколи не проміняю тебе на іншу, бо впевнений у тобі на всі сто відсотків. Знаю, що не підеш їй смикати волосся і не влаштовуватимеш вуличних розбірок, тому спокійно можу розповісти. У нас було кохання чи не з першого класу. Вона проводжала мене до війська, клялась чекати. Але за рік вийшла заміж за іншого. Причина банальна – мене, хлопця з робітничої сім’ї, зовсім не хотіли її батьки, відомі на всю округу медичні світила. Знайшли їй відповідну пару, і вони навіть дуже добре зажили. А я поставив собі за мету теж досягнути чогось у житті, а не лише, як мій батько, все життя розвозити крамницями продукти. До інституту вступив за третім разом, бо на юридичний відділ ідуть діти юристів, а не трактористів. Там зустрів тебе, і все минуле життя стало далеким та непотрібним. До того ж вона з чоловіком жила за кордоном, наші стежки не перетиналися. Аж до цієї зустрічі однокласників, на яку вона приїхала вперше за всі роки, та ще й у статусі вдови. Однокласники згадували наше кохання, жартували, а вона шепотіла на вухо, що цієї зустрічі чекала все життя, хоч я їй розповів про сім’ю. Вона працює у стоматологічній клініці батьків, навіть не маючи жодного стосунку до медицини. Клініка приватна, вона лиш власниця, тож іноді просто гуляє трьома поверхами батьківського надбання.

Жанна вмить збагнула, про який заклад ідеться, бо приватна стоматологія на три поверхи у місті єдина. Щоправда, Вікторові про відкриття не сказала, а щоб перевести тему, запропонувала готувати вечерю.

Чоловік щодня на роботі, в коледжі, де Жанна викладає, канікули, тому є вдосталь часу обдумати непросту ситуацію. Жінка розуміла, що такі, як надокучлива однокласниця, так просто не здаються. Спершу невинні дружні стосунки плавно переростають у тісніші контакти, коли просто телефоном довірливо розповідають геть про все, навіть про інтимні речі, потім спокусниця переходить до важкої артилерії – мовляв, у мами інсульт, в батька інфаркт, у мене зрив, зустріньмось у кав’ярні, бо дах зносить. Поплаче в жилетку, попросить провести додому, запросить «на чай», а там і прокинулись в одному ліжку. А тоді в наступ іде авіація – вимагання розлучитися, бо «ми все життя мріяли бути разом». Якщо чоловік не погоджується, то якраз час застосувати всі засоби, поміж яких шантаж, мовляв, не хочу жити, моя смерть на твоїй совісті.

Жанна психолог і таких історій знає безліч, у яких сценарій передбачуваний. Чоловік розривається між двома жінками, поки не зробить дурниці. Ну що ж, треба рятувати Віктора. Ще не знала, яким чином, тому спершу вирішила просто поспостерігати за власницею клініки. Пунктом спостереження вибрала кав’ярню навпроти стоматології. Декілька днів поспіль сідала за столик біля вікна, відкривала ноутбук і створювала робочу атмосферу за філіжанкою кави. Уже самій набридло таке очікування, та, видно, доля пішла їй назустріч. Якогось дня біля воріт клініки зупинилось елітне авто, з якого неквапом вийшла та, кого чекали в кав’ярні навпроти.

– І що далі? – підняла брови Жанна. – Не ловитиму ж я її посеред вулиці. Даремно затіяла цю гру.

Однак наступного дня чи не підсвідомо таки пішла до кав’ярні, де її вже впізнавали бармени. Запропонували той же столик біля вікна: «Знаємо, що ви полюб­ляєте саме це місце, тому бронюємо його винятково для вас».

Жанна теж чудово розуміла люб’язність персоналу, адже замовляла каву й тістечко, зате чайові залишала як за половину меню закладу.

Всілась навпроти вікна без єдиного плану дій. Машини не було, тож спокійно розгорнула в ноутбуку методички на наступний навчальний рік.

– Добридень, Жанно, – почула позаду себе м’який оксамитовий жіночий голос.

«Хто б то міг мене знати, якщо я вперше чую цей тембр?» – подумала, оглядаючись, і вмить усе зрозуміла.

– Я все-таки присяду поруч, так буде зручніше, – ефектна білявка виявилась іще красивішою, ніж на фото. Не дивно, що в таку колись закохався її чоловік, а тепер спокусився на красу, хоча вже й доволі штучну.

– А ти красива, недарма Віктор саме тебе вибрав дружиною, – без зайвого такту вистрілила словами інша Жанна й присіла на стілець навпроти. – Навіть ім’я таке ж, як у мене, чи випадково?

– Я тобі його не віддам! – твердо й рішуче вимовила законна дружина.

– А це від нього залежить, – з притиском прошипіла однокласниця. – Він у мене був першим, як і я у нього, таких стосунків не збувають.

– Я в нього теж була першою і в нас спільні діти. Ти хочеш їм зробити прикрість?

– Нізащо! Діти ваші далеко, і раз на рік поїхати до них чи вони до вас можна, як і раніше. На той період ви будете як сім’я. А решту часу...

– У нього хвора стара мама, яка не прийме тебе за невіст­ку, чи будеш ти її доглядати, як ото я? – не здавалася дружина.

– У наш час знайти доглядальницю найлегше. Та й, зрештою, тобі ніхто не заборонятиме й надалі бути її єдиною невісткою... Я їй не потраплятиму на очі, а ви з Віктором мовчатимете заради неї ж самої.

– Припустімо. Але... Я не з тих, хто так просто віддасть готове. У тому, що мій Віктор саме такий, і моя чимала заслуга. Я жодного разу не дорікнула йому за безгрошів’я в тяжкі часи, не примушувала ставати в черги по дефіцитне дитяче харчування, не просила вночі чи у вихідні побути з дітьми, щоб я могла елементарно відіспатись, не завантажувала дитячими хворобами й батьківськими зборами, бо Віктор увесь цей час будував кар’єру, заодно й здобував другу вищу освіту. Я йому створила всі умови, аби він став тим, ким хотів бути. Невже ти думаєш, що я відречусь від своєї, хоч і добровільної, самопожертви, щоб ти отримала вже готового чо­ловіка?

– Він компенсує тобі всі матеріальні й моральні збитки.

– Я теж непогано забезпечена без його вкладу. Але... Але ти доб­ре розумієш, що він ніколи не забуде й не розлюбить мене, – спокійно парирувала дружина.

– Так, я це усвідомлюю, бачу, знаю. Тому... Тому залишу його... – обірвала.

Жанну ця недомовленість насторожила, чи не продовжить суперниця «поки». Зависла пауза. Кожна думала про своє. Збоку могло видаватись, що зустрілись давні подруги, щоб пожалітись на чорну смугу в житті.

– Я знала, що ми рано чи пізно зустрінемось, лиш ніколи не могла подумати, що зустріч відбудеться тут, аж поки не довідалася, що ти несподівано стала постійним клієнтом цього закладу. Звідки знаю? А це вже не суттєво. Ти думала, що шпигуєш за мною, а насправді за тобою спостерігала я. З вікна свого кабінету.

– Ти розумна...

– Ти також, недарма Віктор вибрав тебе, рівну йому за інтелектом. Якби на твоєму місці була інша...

Жанна, законна дружина, аж завмерла: до болю знайомі слова. Хто їх кому першим сказав – коханка чоловікові чи навпаки? Чи просто у них однакове бачення світу? Жанна второпала, чому Віктор не може відв’язатись від колишньої однокласниці. Якби вона запропонувала Жанні залишитись друзями й інколи зустрі­чатись за філіжанкою кави, жінка, попри ревнощі й здивування, негайно б згодилась. Вміє маніпулювати людьми чи просто харизматична особа? Поки законна дружина прокручувала в голові сумбурні думки, інша Жанна підвелась.

– Якби на твоєму місці була інша, я б теж вчинила по-іншому. Але оскільки його законна дружина ти, то я залишу його. Назавжди! – ледь доторкнулась до плеча Жанни й усміхнулась офіціантові: – Сергійку, я сьогодні нічого не замовлятиму. До побачення.

...Вікторові вона більше не телефонувала. Про неї в сім’ї не згадали жодного разу, ніби її ніколи й не було в їхньому житті.