«ТИ – МОЄ РІЗДВО»

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

То був перший цього місяця сніг. Він падав довго, майже від обіду, і вже до ночі вкривав дахи багатоповерхівок спального району, автомобілів на стоянках, іграшкових будиночків на дитячих майданчиках. Сніг падав і падав, уперто та сміливо, холодними візерунчастими пластівцями-кристаликами. І що ближче було до ночі, то нижче опускалися хмари.

Коли Оксана вийшла на балкон свого чотирнадцятого поверху, то, здавалося, могла простягнути руку й торкнутися низького нічного неба. Смикнути вгорі за краєчок ковд­ри-
хмари – і тоді сніг падатиме ще дужче…

Незважаючи на низьке небо, ніч була світла, ясна, як день. Сніг світився, змагаючись з вуличними ліхтарями: хто яскравіший?! Вмощувався на міських підвіконнях, заглядаючи в теплі вікна освітлених квартир: «Що робите, люди, у чотирьох стінах?». Сніг кликав: «Визирніть у вікно, облиште на трохи свої справи, дивіться:...

Дякуємо!