Я НЕ ОБРАЖАЮСЯ

Мені шість років.

– Бабо… А купіть мені морозива…

– Та нашо тобі то морожино? Зараз розтопиться, потече, перепацькаєшся вся. Ще й оси налетять… Я тобі цукорочків куплю, добре?

Цукерки – теж непогано. Треба сказати бабі, нехай візьме «подушечок», отих, із варенням усередині. Або хоч ірисок. У магазині гамірно, повз прилавок, попри стіну й аж до дверей звивається дов­га черга. Баба ставить мене у кінець тієї вервечки, наказує пильнувати і кудись зникає. Черга була по масло і давали не лише звичайне, а й – о диво! – шоколадне. Я зважую свої шанси на те, аби отримати шматочок, і знічев’я розглядаю чергу. Дивним чином вона починає рухатися швидше, адже на допомогу продавчині прийшла ще одна. Тепер одна відрізає від велетенської брили масла шматки і кладе та грубий корич...