Я НЕ ОБРАЖАЮСЯ

Мені шість років.

– Бабо… А купіть мені морозива…

– Та нашо тобі то морожино? Зараз розтопиться, потече, перепацькаєшся вся. Ще й оси налетять… Я тобі цукорочків куплю, добре?

Цукерки – теж непогано. Треба сказати бабі, нехай візьме «подушечок», отих, із варенням усередині. Або хоч ірисок. У магазині гамірно, повз прилавок, попри стіну й аж до дверей звивається дов­га черга. Баба ставить мене у кінець тієї вервечки, наказує пильнувати і кудись зникає. Черга була по масло і давали не лише звичайне, а й – о диво! – шоколадне. Я зважую свої шанси на те, аби отримати шматочок, і знічев’я розглядаю чергу. Дивним чином вона починає рухатися швидше, адже на допомогу продавчині прийшла ще одна. Тепер одна відрізає від велетенської брили масла шматки і кладе та грубий коричневий папір, інша важить, бере гроші та спритно відлічує решту. Зреш­тою, коли переді мною у черзі залишилися лише сердита жінка, яка тримала за руку маленького хлопчика й увесь час його смикала, лисий дядечко та товста тітка у коричневій спідниці, я почала панікувати. От-от наша черга, де ж та баба?! Миті, коли доведеться опини­тися сам на сам із продавчинями, я страшенно боялася. Що я їм скажу? Зважте кіло масла? А гроші? Я ж не маю грошей, Вони ж мене виженуть без грошей, скажуть: іди звідси, дівчинко, не мороч голови! А тоді ще й від баби зароблю, бо ж чергу втрачу! Я крутила головою навсібіч, але баби ніде не було.

І от коли нарешті товста тітка в коричневій спідниці вкинула свій шматок масла та дві консерви в авоську, а я перестрілася поглядом із продавчинею, сталося неминуче – я заплакала. Ні, я заревіла, гучно, відчайдушно, із рясними сльозами та шмарк­лями. Черга заворушилася, захвилювалася, люди почали перемовлятися, видавалося, цілісінький магазин тепер перейнявся пошуками моєї баби. І баба таки знайшлася. У хлібному відділі вона, швиденько придбавши білий овальний та половину сірого, зустріла знайому й теревенила з нею, забувши, вочевидь, і про мене, і про масло. Черга бабу лаяла, проте баба собі того до голови не брала, схопила однією рукою свій кілограм масла, іншою – зарюмсану мене та гордо вийшла на вулицю.

А вже на вулиці почалося… Як же вона мене сварила! І безсовісна я, і турок недоумкуватий, і нікуди я більше з бабою не піду… Це ж треба так осоромити бабу! Вона ж до цього магазину ледь не щодня ходить, її ж тут усі знають! А в неї внучка от яка! За що мене сварили, я не розуміла, однак на бабу зла не тримала. Та випадок той запам’ятався мені надовго. Мабуть, на все життя.

А колись таке було, що баба мене била. Ну, не те щоб лупцювала, так, уперіщила декілька разів. І звідкіля у неї та паличка тільки взялася…

Було мені, мабуть, років десять. І того літа я, пригадую, понад усе переймалася кількістю кишенькових грошей. Батьки, залишаючи мене ледь не на цілісіньке літо в баби, вважали, що грошей мені не треба, адже у мене все є, а чого нема, то баба купить. Ага, аби баба часом не купила… Баба думку батьків розділяла і теж вважала, що грошей мені не треба, вряди-годи можна було випросити якісь копійки «на морозиво». Жодного морозива я, звісно, не купувала. Кого в десять цікавить морозиво? Теж мені дивовижа. Того літа спокус, що вимагали грошей, було багато. Найжаданішими, пам’ятаю, виявилися гумки для волосся з різнобарвними намистинами, дитячі перстеники, а головне – колекційні наліпки із зображенням ляльки Барбі. Якщо зібрати всю колекцію, наліпити на спеціальний аркуш і надіслати на секретну адресу, тобі обов’язково надішлють справжню Барбі! Точно-точно! Я знала одну дівчинку, то вона стверджувала, що її однокласниця все зібрала, наліпила, надіслала і справді отримала Барбі! Про те, аби таку ляльку мені придбали, я навіть не мріяла. Вона коштувала дорого, справді дорого, проте вартувала всіх грошей світу, оте осяйне біляве диво у рожевій сукні… Тому я старанно збирала гроші й купувала наліпки, проте кишенькових було катастрофічно мало. На допомогу мені прийшла сусідка Ірка, така ж бідачка, як я. І проблема, і мета у нас з Іркою були спільні, от тільки метикувала вона краще.

– Ми вже великі? Великі. Отже, треба грошей не просити, а...