З поштової скриньки

Він прикрив обличчя долонями. На короткий час йому вдалося забутися, потонути в гаморі корчми, в якому інколи домінували хвалькуваті тиради п’яниць або ж верески офіціанток, котрих ті ж п’яниці намагалися ущипнути.

Відмахнувшись від болісного, жадав спокою: тільки б не відлунював конфлікт із дружиною, не зблискували в пам’яті її сльози, тільки б не ятрив душу її гарячковий монолог. Бо що тут удієш – ревнощі! Затримався на роботі до опівночі: вовтузився зі старенькою вантажівкою сам-самісінький поблизу Тернополя. Повертався з відрядження, коли раптом закашляв двигун, а згодом і зовсім відмовився працювати. Така вже доля шоферська – не знаєш, яка халепа підстереже на дорозі.

Дружина не повірила, навіть не дослухалась пояснень. Лементувала, як навіжена, називаючи гультяєм. Чи не Зоська з десятої квартири, суджений якої на гультяйстві зуби з’їв, нашептала...