Я ЧЕКАТИМУ, СИНУ!

Мій дорослий хлопчик вирішив погратися у війну. Я не можу сказати «піти на війну»… Я не можу мовити «воювати»… Він для мене назавжди нерозумне хлоп’я, яке толочить кропиву дерев’яним мечем.

Мій дорослий хлопчик вирішив погратися у війну. Він сказав мені це так, наче вимовив: «Мамо, я сходжу по хліб і повернуся. Може, повернуся…».

Ні, я не плачу, сину. Всі мої сльози розлилися шаленим потоком десь біля порога (а може, загородять-

таки тобі дорогу?) ще тієї миті, коли я усвідомила суть твоїх слів. А зараз я просто сиджу в кухні, тримаю в долонях уже схололе горнятко чаю і вслухаюся в кроки. Може, ти повернешся, щоб сказати, що пожартував?

Дмухаю на прохолодну солодкаву гущу й згадую усі потішки-забавлянки. Може, затримаю тебе лагідними словами, нескінченною казочкою про зайчика?

Я пишаюся тобою, сину! Не скажу супроти твого рішення жодного слова...