Життєва історія

– Малгосю, усміхнися! – до приземкуватого фотографа Івана із сусіднього села вже вишикувалась черга, а він усе не міг умовити дівчат стати до фото.

Малгожатка зі сестрою Анастасією поверталися додому від родичів з празника. Але якщо Настуся раділа й без упину жартувала, то її молодша сестра супилася й мовчала.

Врешті-решт домовилися, Малгожатка ствердно кивнула, за тло вибрала березу, а не як усі – лавку навпроти. Сухо скомандувала:

– Фотографуй.

– То, може, сядьте до знимки на лавочку. Тут стіл, ваза з квітами, гарно! – боязко запропонував Іван.

– За цим столом щоранку Соломія молиться, сльози за зниклим батьком проливає, а ми сміятися будемо? Тобі позувати? – різко відповіла Малгожатка і сперлася на березу. Навіть односельці притихли, прислухалися, що верзе. Чого б то Соломії плакати, як її мати всім розказує, що чоловік на заробітках і от-от...