ВІРИТИ В ДИВА

Секретарка Ніла весь ранок здивовано поглядала на серйозного й зосередженого шефа. Микола Петрович спершу ретельно перевірив документацію, а згодом підійшов до вікна і довго дивився надвір. Що його там аж так зацікавило? Ліпше звернув би свою увагу на Нілину коротеньку сукню, на її стильну стрижку… Для цього чоловіка ж старалася! Та всі зусилля марні. Бо пан Микола немов кам’яний мур – не піддається на жоден її штурм…

Микола дивився на засніжену вулицю. Дерева, мов у казці, чарували зір густим інеєм, що сяяв безліччю кольорів, оповитий вранішнім зимовим сонцем. Чоловік усміхнувся, вихопивши поглядом із натовпу перехожих постать маленького хлопчика. Той захоплено спостерігав за прудкою білочкою, яка блискавично вхопила запропонований горіх й майнула поміж деревами затишного скверу. Стільки неприхованої та щирої радості було в усмішці хлопчика! В душі чоловіка розлилось приємне тепло. Таким і він був колись…...