ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
479Історії з життя
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
У нас, українців, є багато звичаїв, обрядів і навіть своєрідних прикмет, пов’язаних з різними датами: весіллями, хрестинами… Іноді люди підмічають певні моменти, і згодом такі знаки долі якимось дивним способом справді відображаються у житті. Саме такою і є ця історія, яку свого часу переповідали люди і, як кажуть, на різний лад. Мені ж розповіла її жінка, яка була свідком усього, до того ж є родичкою тих людей, про яких ітиметься.
Василь та Оксана одружувалися понад п’ятнадцять років тому. Василь був із сусідньої області, а Оксана – із Тернопільщини. Навчались в одному виші, там і познайомились, щоправда, на різних курсах. Василь закінчував навчання, а Оксана тільки вступила. Гарною була пара – обоє такі врівноважені. Оксана мала добру славу – порядна, серйозна. Не один хлопець хотів би мати таку за дружину, але дівчина обрала собі Василя. І, мабуть, не дарма, бо було видно, що і батьки юнака, і родичі теж хороші люди. Оксана їм була до вподоби, та й зять припав усім до душі.
Весілля справляли в Оксаниному рідному селі. Коли молодята брали в церкві шлюб і надівали одне одному обручки, перстень, який наречений хотів надіти на палець нареченій, якось ненароком вислизнув з його рук і, впавши додолу, покотився під ноги матері Оксани. Усі завмерли. Галя (мама Оксани) теж ніби остовпіла, стояла нерухомо. Хтось підказав: «Галю, підніми, ти ж мама…» Галина так і зробила. Але всім стало якось трохи моторошно. Довго цей випадок був, як кажуть, у всіх на язиці, проте молодята жили добре, навіть дуже добре…
Неподалік від батьківського почали будувати власний дім. Допомагали переважно Оксанині батьки, але й Василь майстер на всі руки. Народилося в подружжя одне за одним двоє діточок…
Несподівано помер Оксанин батько. Галина смерть чоловіка пережила дуже важко, навіть на роботу не змогла ходити, трохи лікувалася в лікарні. Ніби полегшало. Розрадою виявилися Оксанині діти – вони стали для неї всім…
Ніби й не було в родині їхній нестатків, єдине, що молоді хотіли вже завершити швидше хату.
– Та вже як почали, діти, то й добудувати б, – казала Галина. – Оксанка на якийсь рік-півтора поїде за кордон, заробить трохи та й повернеться. Майстра свого маємо…
Виїздом за кордон, щоб заробити трохи грошей, уже давно нікого не здивуєш. Сім’ї від таких заробітків міцнішими не стають, а нерідко й розпадаються, але тут подумати щось недобре було гріх: люди порядні, добре живуть, та й їде Оксана ненадовго – рік чи півтора злетять швидко, а чоловік – із дітьми, до того ж біля тещі…
Не минуло й року, як село облетіла новина: Оксана знайшла собі за кордоном іншого чоловіка. Хто він і звідки, ніхто не знав. Одні вірили в те, інші – ні…
А вже згодом і Галина, і Василь ні від кого не приховували, що Оксана справді має іншого чоловіка. Та й що тут було приховувати: нашого цвіту, як кажуть, по цілому світу… не свої, то чужі розкажуть. Тут ще й сама Оксана задзвонила за якийсь час додому. «Я покохала іншого, – сказала під час телефонної розмови Василеві. – Хочеш, шукай і ти собі другу жінку. Мама дітей на ноги поставить…» Після того дзвінка в Галини була сильна депресія, але турбота про онучат і домашні клопоти врятували її…
Понад вісім років минуло, як Оксана подалася на чужину. Додому вона жодного разу не приїжджала. Українки, які проживають у тому ж місті, що й Оксана, кажуть, живе вона з тим чоловіком і навіть мають спільну дитину. Про своїх двох діток, які залишилися в Україні, й не згадує. Василь якось більше в собі пережив усе, а в Галини нервові зриви траплялися, і то нерідко. Але зараз ніби і вона заспокоїлась. Про доньку, щоправда, навіть чути не хоче…
А десь три роки тому в селі почали люди пліткувати, що Галина і Василь живуть як чоловік і дружина. Спершу вони приховували це, а тепер ні. Разом ідуть до церкви, разом ідуть у гості. Галя має гарний вигляд, тому й різниці великої не помітно…
Хоч як це дивно, та в селі Галини з Василем ніхто не осуджує. Люди одностайно зійшлися на думці, що від долі не втечеш. Усі переконані: весільна обручка на Оксаниному з Василем весіллі ще тоді підказала долю…
P.S. Мабуть, із духовного погляду ця історія заслуговує осуду: зять живе з тещею… Та й гріх вірити в якісь підказки долі (так само як у ворожок, віщунок чи навіть у сни). Але, як кажуть, є те, що є. І тоді, коли Оксана з Василем брали в церкві шлюб, ніхто й гадки не допускав, що мама, яка піднесла обручку доньки, займе, можна так сказати, її місце в житті…
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
81
Життєві історії
