ВАСИЛЬКО

Пам’яті жертв голодомору

Заклопотаний потяг стрімко набирав обертів і пихкотів звичним шляхом у київському напрямку. У вікні один за одним відкривались сині надвечірні краєвиди, і здавалося, що сам пан Вечір сів біля мене стомленим господарем. У залюдненій плацкарті всі потроху ладналися до сну. Заплющив очі, і майнуло в думках: «Вісім годин і я – на місці!». Раптом гучна суперечка штурхнула мій спокій.

– Годі, дитино, спи вже! – вмовляла ненька.

– І-і-і! Не хо-о-очу! – вередував хлопчик.

– На, візьми пиріжечок і засинай!

Та мизакувате хлоп’я не мало наміру спати. З розгону вклепало матері добрячий ляпас і швиркнуло пиріжок на підлогу! Інша сусідка, вже немолода жінка, підняла рум’яний смаколик і, нишком поцілувавши його, поклала до торбинки, як у дитинстві робила це моя...