УСЕ ДО КРАЩОГО

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Наталія Василів

21 березня 21:06

461

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Жіночі історії

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Невідомо, чи в провінційному містечку Галичини хтось бачив на великому екрані оскароносну стрічку «Малена». Її не насмілився показувати жоден телеканал, бо в цьому фільмі головна героїня, яку бездоганно зіграла Моніка Беллуччі, знімалася в надто відвертих сценах. А ще там зображені італійці, які вони є: консервативне жіноцтво, старі чоловіки, які вже не могли, але ще б хотіли, й хлопчаки-підлітки, які вже б могли, та не було з ким. Утім, три три категорії населення об’єднувала одна спільна риса – бурхлива фантазія, помножена на південний темперамент.

Отож у провінційному містечку Галичини несподівано з’явилася схожа пані – вродлива до болю в очах, горда, багато одягнена молода жінка. Парі тисяч місцевих розпізнати чужинку найлегше: вона не така, як усі. Так, тут упродовж останнього часу з’явилось багато переселенців, здебільшого це були мамочки з дітками або люди похилого віку. Вони хоч і розмовляли українською, але їхній акцент видавав жителів Сходу України. Ця ж пані була геть-чисто глухоніма. Цікаве жіноцтво спершу старалось її розговорити, проте на всі запитання незнайомка показувала свою голлівудську усмішку й... не казала навіть слова у відповідь. На вітання чемно кивала головою, тож згодом і до неї припинили вітатися. Вона заходила двічі на тиждень у єдиний у цьому райцентрі супермаркет, розраховувалась карткою та з відносно легкою сумкою йшла до розкішного особняка за скромним сквером. Колись давно цей будинок звів голова радгоспу. Після його смерті діти продали батьківський палац небідній сім’ї, яка давно за кордоном. А тепер тут живе таємнича пані.

Усе таємниче завжди обростає здогадками, які перероджуються у брехню. Років сто тому на неї б повісили ярлик – відьма, тепер чомусь приклеїли ще гірше – проститутка, тобто коханка якогось багатого й одруженого, щонайменше депутата в самому Києві, можливо, й міністра. А чому б ні, красива, одягнена аж ніяк не в дешеві речі, та й винаймати такий будинок треба мати за що, ні з ким не спілкується, ніхто до неї не навідується, отже, щось тут не те. Чоловіки проводжали її хтивим поглядом, юнаки аж присвистували, зате жінки спопеляли ще здалеку.

– Дівчата, а може, вона сєпарка, щось винюхує, ану ходімо до голови міста, – подала ідею власниця перукарні, місцева бізнес-леді, яка в міську управу заходила як до себе додому, мала право: платила у скарбницю податок. Мізер, але гонору на мільйони!

Пішла делегація, мер її вислухав і дав пораду:

– Щоб ви так руками плели маскувальні сітки, як язиками плітки, було б більше користі!

Пішли жінки ні з чим, ще й образились. Звідки їм було знати, що мерія мала дані про кожного переселенця, серед яких не було жодної підозрілої особи. На певний час цікавість до таємничої жінки вщухла. Поки не потепліло і жінка не почала виходити до супермаркету в легкому вбранні, яке зовсім не приховувало ну ду-у-уже багато тату на тілі. Підлітки намагались підійти до неї якомога ближче, розгледіти дивні візерунки, зроблені в кольорі. Круте дівчисько навіть похвалилося, що впізнало на нозі незнайомки відомий усім малюнок «ловець снів». Решта – невідомо що, але, мовляв, кожен щось означає, бо то зовсім не прості знаки. Старалися підійти до жінки ближче в черзі до каси, аби непомітно сфотографувати, але охоронець завжди випереджав цікавих дітлахів помахом пальця. Однак просте зображення на плечі було зрозуміле всім, хто його бачив: однією лінією вибито два обличчя малих дівчаток.

Містом пронеслася друга хвиля ганебних пліток.

– Ви чули? Ота фіфа з будинку Андрусіва, та, як її... ну, леська чи лесійка. Словом, вона спить із жінками, – шепотіла в парку пишнотіла молодиця.

– Сама ти леська, Галино! Лесбійка вона! О! – закопилила губу її товаришка, яка навіть знала, як користуватись інтернетом, тому вважала себе серед подружок наймудрішою.

– Тьху ти, лярва. А хто таке сказав? – аж піднялась із лавки третя.

– Мій внук бачив на ній безліч наколок, з такими колись із тюрми виходили. А на одному малюнку в тієї Леськи дві дівчини, а це точна ознака її содомії, – Галина зраділа, що першою понесла новину.

Пані, яка зналась в інтернеті, скромно промовчала, бо в неї внук теж має всю руку розписану, хоч і не сидів у в’язниці. Добре, що живе далеко, за океаном, то її подружки, радше за все, його не побачать.

А третя знову зіскочила з лавки:

– Мій зять начальником у поліції, ну, ви ж знаєте, то ось – вони мусять знати, чи вона зечка.

– Та ж ти із зятем не розмовляєш, – з реготом Галина.

– Заради такого мушу озватись. Чекайте мене тут, він зараз має прийти на обід. Я в морозилці маю пельмені, тримала для несподіваних гостей. Йду варити. Для гостей наліплю ще.

Пішла. Поки зять обережно їв, бо мало що в ті пельмені може покласти теща, яка ще місяць тому погрожувала його вбити, а нині несподівано щебече соловейком:

– Василечку, їж-їж, сину. Але дізнайся на роботі таке, бо у вас там усе відомо: хто ж то така, що живе в хаті Андрусіва.

Василь мало не вдавився пельменем – от вража теща, задля сенсації готова й пельменями пожертвувати.

– Мамо! Знайте, що за шпигування за людьми у воєнний час ви можете надовго потрапити до цюпи! Так і перекажіть отим на лавці: будете сидіти втрьох, але в різних камерах. Вчіть азбуку Морзе, – кивнув за вікно й розреготався так, що тещині подружки почули його сміх аж через дорогу.

Жінка ображено подріботіла на вулицю, жаліючи про пельмені.

– Ну що? – нетерпляче з лавки.

– Нічого. Казав зять, що за таку інформацію може потрапити за ґрати, – відрубала теща й подумки себе похвалила, що так майстерно викрутилась.

А що мав казати язикатій тещі зять? Що переселенка втратила там, удома, все: бізнес, будинок, донечок-близнят, про яких залишилося в неї тільки тату, бо місцеві сепаратисти спершу брались до багатих людей. Жінка з чоловіком поїхали в банк, щоб заблокувати рахунки, а в той час їхніх дочок викрали. До будинку не допустили, тож пара спершу переховувалась у знайомих, поки не дізналася, що дітей вивезли на московію. Залишатись у рідних краях не було сенсу, та ще й небезпечно, тож чоловік перевіз дружину в це місто, де будинок надала бізнес-партнерка, а сам пішов у військкомат. Так, у поліції це знали, але тримали в таємниці, аби не нашкодити збідованій родині.

Аж знову новина: Леська, як її назвали містяни, тиждень не з’являється на люди. Холера, ще й паркани навколо того дому високі, що й не побачиш, що там за ними діється. А цікавість розбирає, тому плітки ширяться, немов лавина: або багатий папік щось дізнався, або приходять до неї такі ж леськи, заодно їсти їй приносять. Або поїхала до таких же. Про те, щоб дати знати владі, може, з жінкою погано, ніхто й не задумався. А жінка поїхала до чоловіка в госпіталь. Відвоював своє – втратив ногу. Поки була з ним у лікарні, отримали гарну звістку: їхні діти незабаром будуть удома. Удома. Лиш де той дім? Вирішили викупити особняк у містечку, де жінка мешкала досі. Та й власниця не проти. Приїхала з-за кордону додому, щоб оформити всі документи.

Новина миттю облетіла місто: Леська, кур-р-рва, хоче купити оцю хату? Щоб що? Мати кубло розпусти? Ні, поважні матрони цього не дозволять! Спершу голосно шуміли біля церкви, де годину тому ревно молились і слухали проповідь священника про колоду в чужому оці. Для кого він це говорив? Розмовами не закінчилось, перестріли на вулиці мера, який ледве втік від «тупих бабів». А далі ще гірше – власниця будинку почала знаходити на подвір’ї листи «щастя», у яких невідомі писали, аби квартирантці й не думали продавати будинок, бо такої... (перелічені всі можливі епітети й прокляття!) тут не буде. Власниця не розуміла причини гніву сусідів, але второпала, що новим власникам тут буде непереливки, тому... просто відмовила їм у продажу будинку. Заради їхнього ж блага.

Ну що ж, мудрі люди давно зауважили: що не відбувається, то до кращого. Чоловіка так званої Леськи відправили на лікування за кордон, за сприяння тієї ж бізнес-партнерки. З ним поїхала вірна дружина, куди невдовзі привезли їхніх дівчат.

Жінка сидить на балконі невеличкого італійського містечка, разом із чоловіком роблять гімнастику – закидають ноги високо на перила. Жінці це не потрібно, але так вона підтримує руханку, яка потрібна для чоловікової втятої ноги. Їхні донечки потай фотографують маму в такій смішній позі. Татка поки не сміють, адже культю знимкувати зовсім не по-людськи.

Дякуємо за вашу передплату онлайн!