ТРОЯНДА ЛЮБОВІ

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

05 вересня 21:35

415

Джерело: Газета «ЖИТТЯ»

З поштової скриньки

На зупинці людно. Автобуси снують туди-сюди. Зупиняються, скреготливо розтуляють пащі-двері та зголодніло ковтають чергову порцію пасажирів, спочатку випускаючи тих, кого ковтнули раніше. На лавочці сидять маленький хлопчик з мамою – блідою, змученою життєвими незгодами жінкою. Хлопчик дуже подібний до своєї мами, такий самий бліденький, худий. Великі очі дивляться сумно і якось по-дорослому розпачливо. Бачити розпач у дитячих очах важко, тому люди, ненароком зустрівшись поглядом із хлопчиком, одразу відвертаються, ховають очі. У кіоску через дорогу продають морозиво. Періодично від того кіоска відходять щасливі малюки із солодкими холодними трубочками, які вони нетерпляче, смакуючи, лижуть рожевими язичками. Морозиво аж обпікає ті ніжні язички – таке воно холодне. Солодке… Смачне-е-е! Хлопчик уважно спостерігає за тим, що коїться на протилежному боці вулиці. З усього видно, що малому теж хочеться морозива, дуже хочеться. Але він мовчить... Не просить. Тільки його великі сині очі уважно спостерігають за щасливчиками, які насолоджуються незрівнянним смаком холодного дива.

– Мамо! – нарешті наважився малий. – Мамо, дай мені грошей!

– Навіщо тобі гроші? – дивується та.

– Я куплю собі морозиво.

– Немає, синку, в нас грошей на морозиво, – тихенько шепоче жінка, і щоки її рожевіють від сорому. Бідолаха стурбовано озирається, чи ніхто не чує. Але люди зайняті собою. Кожен думає тільки про себе.

– Мамо, мамусенько, ну, будь ласка, – також тихенько просить малий, ні на що не сподіваючись, бо, очевидно, вже добре знає, яке фінансове становище в його матері. Але бажання лизнути солодку холодну трубочку велике, і воно перемагає ті знання.

– Я не маю, маленький. Не маю! У мене лише на проїзд залишилось, – пояснює жінка.

– Ну дай!

– Не маю, любий…

Я слухаю, і на моїх моїх очах з’являються сльози. Я вже сама ладна купити дитині те морозиво… Aле чи можна, чи візьме?.. В материних очах, окрім блакитної ніжності, проблискує броньована сталь.

– Мамочко, мені так хочеться морозива, – все ще просить малюк. Просто, за інерцією просить і тулиться до мами, треться блідим личком об її руки, дуже нагадуючи голодне кошенятко.

Серце матері не витримує. Серце не камінь, а материнське – й поготів. Щасливий малюк, міцно затиснувши гроші в маленькій долоньці, радо поспішає до заповітного кіоску. Але куди ж ти, дитино?.. Ось же кіоск! А ти куди розігнався? Минаючи кіоск, малюк прямує простісінько до ошатних бабусь, які повсідалися з букетами пишних барвистих троянд праворуч від кіоску… Здивовані люди бачать, як розсміялася одна з бабусь, а інша гладить кучеряву голівку малого. Ще одна простягає хлопчині маленьку, але пишну, запашну трояндочку і заперечливо хитає головою, відмовляючись від грошей. Малюк з трояндою в руці біжить через дорогу до здивованої матері, яка аж прикипіла до лавки.

– Мамочко, мамочко, – задихаючись від швидкого бігу, поспішає сказати своїй добрій матусі те, чим переповнене в цей момент його маленьке, але водночас таке велике, добре серце. – Мамочко, я тебе дуже люблю! Ось, це тобі квіточка!

– Квіточко моя! – плаче мати. – А де ж твоє морозиво? Чому ж ти не купив собі морозива?..

– Я не витратив грошей, – не розуміє материних сліз малюк. – Бабуся мені просто так дала квіточку. Ця жінка не взяла з мене грошей, коли я сказав, що хочу купити трояндочку для своєї мами. Для тебе! Ось гроші, мамо! Я їх не витратив. Нам іще вистачить на проїзд.

Під’їхав автобус. Люди поспішили до нього… Поквапились і малюк та його мама. Люди, не змовляючись, вишикувалися, як у почесній варті, пропускаючи вперед першими бліду, заплакану матір з таким незвичайним сином.

Ті, хто залишився чекати на зупинці потрібних автобусів, мовчали. Витирали сльози… Думали… Мабуть, у їхніх серцях також розцвітали троянди любові. Пишні, запашні, подібні до тієї, яку подарував хлопчик своїй щасливій матері.