ТРИДЦЯТЬ ШІСТЬ…

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Мені 12. Сиджу на широкій міцній гілляці старої яблуньки й об’їдаюся напівдостиглими, але вже смачнезними плодами. Худі ноги в обрізаних із закоротких джинсів шортах вкриті подряпинами і саднами. Якісь уже майже позаживали, з деяких іще подекуди сочиться кров. Утім, це мені не заважає.

Це місце – моє улюблене. Звідси видно покрівлю хати, грядку з петрушкою, кропом та іншою зелениною, що її насадила бабця Катерина. Чути, як на ланцюгу рветься Бім – рудий кудлатий пес, – шкода мені його часом. Отак усе життя на прив’язі провести. О, щойно до широченного, наче солом’яний бриль, велета – гнізда на стовпі коло хати, прилетів бузьок. Чи то, може, бузькова? Годує довгошиїх дітлахів. «Смішні такі, але ж і гидоту вони їдять», – думаю я, хрумкаючи яблуками. Сонце вже перекочується за край лісу вдалині, зачепившись іще останніми променями за вер...

Дякуємо!