ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
527Жіночі історії
Двері кондитерської крамниці прочинились і потягнули Степана всередину. Чоловік не втримав рівноваги. Від падіння врятувала кишеня куртки, що зачепилася за клямку.
Тріск тканини відволік пишну продавчиню від журналу зі сканвордами. Вона з прикрістю подивилась на непевного чоловіка. Степан відновив вертикальний стан, виплутався з пастки та спробував акуратно зачинити двері. Невдало. У тісному приміщенні грюкнуло.
Продавчиня покривилась. Чоловік через дверне скло підморгнув приятелеві, який круговими рухами намагався потрапити недопалком собі в рот.
– Тортик, – Степан урешті дістався до вітрини, – найсмачніший тортик для улюбленої донечки.
Дама скептично оцінила платоспроможність п’яного клієнта. Важко піднялась і вибрала невеликий та недорогий пиріг. Завбачливість продавчині не допомогла. Степан збентежився від названої вартості й почав лепетати відсторонені нісенітниці, щоб викрутитись зі скрутного становища.
Нетривалі торги закінчились придбанням восьмої частини шоколадного тортика з вишенькою. Пишна дама поклала солодкий клин у контейнер та обміняла гостинець на пом’яті й надірвані купюри. Кинула їх з огидою в шухляду столу та з осторогою провела поглядом хитке дефіле чоловіка до виходу.
– О! А то тра обмити, – висунув пропозицію Петро, від якої Степан не міг відмовитись.
Турботливий батько підняв вказівний палець і додав:
– По сто! А потом додому! В донечки днюха. П’ятак. Перший ювілей! Во!
Зосереджений підрахунок спільного бюджету приємно здивував. Заощаджені на купівлі торта гроші дещо розширили перспективи, і запланований «чекуш» перетворився на півлітра.
***
Степан сидів навпочіпки біля лавки і м’яко гойдався на вітрі. З кущів виліз фіолетовий кіт. Втер лапками морду й уважно огледів трапезний набір п’яниць – недопита пляшка і контейнер зі шматком прим’ятого торта. Підійшов ближче.
Чоловік похилив голову. Затуманену алкоголем свідомість не здивував незвичний колір тварини. Степан спробував погладити кота, але той злобно зашипів і пішов геть.
П’яниця повалився назад. Різкі рухи вивели з дрімоти Петра. Він сповз із лави. Сів поруч приятеля і втупився в шоколадний десерт.
– Е-е-е-в… А то шо?
Рука Степана дісталась до пляшки.
– Закусь! – потиснув плечима турботливий батько, відпив і передав спиртне приятелеві.
– О! Ніштяк.
Товариші запхали пальці в контейнер. Побабрали торт і непевними рухами розмазали шоколад.
У пам’яті смутно відновилися забуті наміри. Степан згріб контейнер і вибрався по лаві на ноги.
– Ти… е… куди?
– Ювілей! – буркун Степан і занадився нарізати зиґзаґи на газоні в напрямку дому.
***
Фіолетовий олівчик старанно зафарбовував шорстку котика в розмальовці. Катруся супилась і підтискала губи. Врешті закінчила. Відхилилась і скептично оцінила свої потуги. Поморщилась. Поглянула у вікно.
На зовнішньому підвіконні сидів фіолетовий кіт та уважно спостерігав за творчістю дитини. Катруся усміхнулась і вибрала новий олівчик. Жовтий. Узялась до сонечка.
У кухні стало помітно темніше. Смеркало, а тато все десь барився. Мабуть, довго вибирав тортик, шукав кольорові кульки.
У коридорі почулись мамині кроки. Оля обперлась на одвірок. Пожувала похмільний чад у роті й увімкнула світло.
– Всліпнеш, – буркнула до доньки.
Катруся не відреагувала. Затиснула губами язичок і надалі намагалась не виходити олівцем за контури рисунка.
Погляд матері привернула дивна істота у вікні. Фіолетовий кіт мляво скосився на жінку і байдуже облизав вуса. Оля розтерла долонями запухлі з п’яного сну очі. Примара зникла.
Жінка тихо вилаялась, відчинила тумбочку й дістала звідти почату пляшку червоного вина. Вилила весь вміст у велику чашку.
Спорожнілу тару всунула під мийку. Батарея порожніх пляшок потіснилась і зі скреготом прийняла поповнення.
– Ну що там? Де твій тортик? Де твій татко? – відвертий докір у словах Олі безапеляційно звинувачував Катрусю у тривалій відсутності Степана.
За вхідними дверима почувся шурхіт. Брязкання ключів. Катруся зістрибнула з табуретки й нерішуче завмерла біля столу. З надією затисла в зубах олівчик.
Клямка нервово застрибала, намагаючись вирватись із замка. Степанові ніяк не вдавалось подолати перешкоду та потрапити у квартиру. Чоловік замолотив кінцівками у двері.
Обличчя Олі перекосило гнівом. Вона із силою кинула чарку в мийку. Кераміка тріснула, і дрібні уламки розлетілись кухнею. Один зачепив Катрусину щічку, але дівчинка не поворушилась.
Дитячу душу опанували суперечливі відчуття – надії та розчарування. Прагнення намріяного свята змагалось з усвідомленням брутальної дійсності.
Оля відчинила двері та вліпила Степанові розмашистий ляпас:
– Виродок! Напився?!
Він закляк. Неочікувана атака зруйнувала останні логічні ланцюжки в мутному болоті свідомості.
Зі ступору його вивів наступний удар. Ребро долоні втрапило в перенісся. Криваві бризки оросили п’яних батьків. Спалах люті випалив рештки людської подоби. Степан зім’яв у кулаку контейнер із залишками торта і з ревом вгатив дружину.
Жінка жалібно пискнула і вліпилась у стіну. Інерція удару потягла чоловіка вперед, він заточився і звалив собою дружину. Щільний клубок ненависті завовтузився в коридорі. Катруся нерухомо спостерігала, як розмазана на брудному лінолеумі мрія про щасливе сімейне свято перетворюється на дивні візерунки із крові, видертого волосся та шоколаду.
Довкілля затуманилось. У дверній проймі з’явились розмиті постаті сусідів. Катруся втерла очі, але її повіки знову наповнились слізьми. Дівчинка понуро посунула таборик ближче до вікна і подалі від скандалу. Повернулась до роботи над розмальовкою.
Чарівний світ огорнув дитину. Жахи дійсності залишились далеко за його горизонтами. Дівчинка ніжилась під теплим промінням усміхненого сонечка в товаристві добрих фіолетових котів.
На обличчі Катрусі знову сяяла усмішка, але дрібні намистини сліз не припиняли скрапувати на розмальовку.
***
Кабінет інспекторки із захисту прав неповнолітніх нагадував кімнату в дитячому садку. Катруся з цікавістю розглядала малюнки на стінах. Там буяли яскраві квіти. З-поміж них визирали фіолетові коти.
– Як тебе звати?
Дівчинка неохоче відірвалась від вивчення казкового світу і поглянула на високу худорляву жінку з м’якими рисами обличчя.
– Катруся.
– Скільки тобі рочків?
Мала виставила розчепірену п’ятірню.
– Ти вже така велика?
– Так, – дівчинка задоволено завовтузилась у кріселку, – вчора в мене був… день народження. Тато каже, що це мій перший ювілей. Ми святкували. Було дуже весело.
– Та-ак, – інспекторка уважно вдивилась у міміку дитини. Присіла навпроти неї навпочіпки. – Розкажи мені про своє свято.
– Ми… ми… – Мала задихнулась від хвилювання. Підняла очі до стелі й почала хутко тараторити: – мама приготувала смачненького… Багато. Ум-м. Різного. Все таке кольорове і гарно пахло. І ще неймовірно смачне. І багато.
– Ага.
Жінка погладила долоньку дівчинки. Ніжно торкнулась подряпини на щоці. Підбадьорена мала фантазувала далі:
– А потім прийшов тато. Він приніс багато кульок. Таких кольорових. І вони всі літали. І ще от такий, – дівчинка досить скромно розвела ручки, – тортик. З вишеньками. Ось. І от стільки свічок. – Долонька знову розчепірилась.
– Я загадала бажання, щоб мама з татом ніколи-ніколи не сварилися… і ніколи-ніколи не билися, і… і задмухала свічки. За один раз. То тоді точно мрія здійсниться. Правда? Правда?
– Правда, – кивнула інспекторка.
– А потім… Потім… – Катруся знову підняла очі до стелі. – Потім ми пили сочок. Такий солодкий. Їли смаколики і тортик. З вишеньками. А… а потім, потім танцювали. І нам світило сонечко. І з нами танцювали…
Дівчинка відвернула голову праворуч. Примружилась і скосилась на уважну слухачку. Закусила верхню губку, трішки повагалась і додала:
– З нами танцювали фіолетові коти.
Жінка широко і приязно усміхнулась. Погладила малу по маківці, і Катруся розсміялась, але відразу схаменулась. Втягнула губки й ніяково потупилась.
– Побудь тут хвилинку сама, а я зараз повернусь. Гаразд?
Дівчинка ствердно кивнула. Інспекторка підвелась і вийшла.
Від стіни відокемилась зграйка фіолетових котиків. Обступили дівчинку й почали тертись об ноги. Один вистрибнув на коліна, піднявся на задні лапки і змовницьки прошепотів на вухо:
– Ходімо.
Квіти на стіні заворушились, і компанія за мить потрапила в запашний полон яскравої галявини. Посеред квітів сиділи батьки. Розливали з термоса духмяний чай і нарізали шматочками шоколадний тортик. З вишеньками.
Катруся кинулась до мами, проте відразу відхилилась. Від Олі незвично пахло – ніжною свіжістю. Батько поцілував доньку у скроню, і його подих приємно вразив відсутністю стійкого різкого чаду.
Дівчинка розгублено роззирнулась.
– Що сталося? – спитала Оля і простягнула дитині шматок торта на серветці.
– А де фіолетові коти?
Батьки весело розсміялися. Мати приклала губи до Катрусиної маківки та з усмішкою мовила:
– Ти моя фантазерка. У розмальовці твої коти.
Катруся знову роззирнулась, але в парку були лише люди та собаки. Дівчинка трішки засмутилась, але те огорнуте батьківською любов’ю свято першого ювілею швидко розвіяло сум, і вона рясно осипала галявину дзвінким сміхом.
***
Інспекторка повернулася в кабінет. Поглянула на спорожніле кріселко, обійшла його і всілася за стіл. На коліна їй вистрибнув фіолетовий кіт і потерся загривком до живота.
Жінка погладила тварину й, не відриваючись від заповнення формуляра, спитала:
– Усе добре?
– Усе добре! – відзвітувала тварина та блаженно замуркотіла, – мрії повинні здійснюватись, хоч якими б примарними вони здавалися.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
250
Життєві історії
Життєві історії
