ТІНЬ НАВПРОТИ СОНЦЯ

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

На похороні Федора ніхто не плакав. Мав п’ятьох дітей, із яких присутньою була лише найстарша, але й вона, незважаючи на зажуреність, не спромоглася навіть на скупу сльозу.

– Не поспішають діти провести батька в останню дорогу, – перешіптувалися між собою нечисленні сусіди.

Хтось із більш обізнаних пояснив:

– Віра і Надія зараз перебувають у Чехії, а Іван з Олександром – у росії, то хто приїде?

– Авжеж, дороги неблизькі, та й час такий… – погоджувалися. – Добре, що хоча б Олена живе в Україні.

Федорові було вже байдуже до тих розмов. Він лежав із виглядом умиротворення на жовтому обличчі, яке ніби промовляло: «Нарешті настало звільнення!». Федір дуже давно втомився жити, бо той тягар, що гнітив його душу з молодих років, забрав у нього силу, знищив будь-які бажання, залишивши тільки одне: «Споко...

Дякуємо!