Історія з життя

Ну куди я можу плентатися зранку? Та, звісно, що на роботу. Втішно, що сьогодні бодай п’ятниця, матиму два дні, щоб відхекатися. Ще ось кави собі зараз придбаю, і ранок стане майже стерпним. Коли я підходила до крамнички, оздобленої, безумовно, привабливим, хоч і дещо вицвілим написом «Кава», щось кинулося мені навперейми, вистрибнуло з-за смітника.

Я не те щоб злякалася, просто ефект раптовості спрацював... Пес, великий, незрозумілої сіро-жовтої масті, капловухий, доволі великий. Певне, зрозумів, що злякав мене, стоїть он, хвостиськом метляє. Не бачила його раніше тут, малоймовірно, що чийсь: ні нашийника, ні жетона. У крамничці – нікого.

– Що, жерти хочеш? – так, саме отаким велично-поблажливим тоном розмовляють з безпритульними собаками. Я зайшла до крамниці, купила собі кави.

– І ще, будь ласка, дві... краще три оті сардельки!

Продавчиня зважила сардельки, увімк&s...