ТИ МЕНІ ОБІЦЯВ!

Червень.
Довгих десять днів очікування тяглися неправдо­подібно тривало. Світлана згадала, як отримала коротке повідомлення від чоловіка «Йду на бойове завдання. Сам зателефоную за десять днів. Бережи дітей. Люблю вас» і перечитувала сотню разів напам’ять вивчені слова, так, ніби він писав їх рукою на папері, а не набрав у телефоні, так, ніби ті слова несли якийсь більший, сакральний зміст, наче всі його переживання, біль і безсилість умістилися поміж літер. Завтра почнеться одинадцята доба, і жінка страшенно переживала, що проспить дзвінок коханого, не буде мережі чи не почує мелодії. Тому телефон жив у прямому сенсі слова з нею останні декілька днів.

За вікном була тепла червнева ніч, наповнена літніми звуками й ароматами, в кімнатах мирно спали їхні з Юрієм двоє дітей – син Андрій і донька Ірина. А серце Світлани огортало щось сіре і тягуче, лякало своєю при...