Інтерв'ю з українською кулінарною блогеркою Тетяною Юшиною.

Тетяна Юшина – українська кулінарна блогерка, яка поділилася з підписниками вже більш аніж семистами різноманітними рецептами. На її сторінці ви знайдете пости з рецептами сніданків, обідів, вечер, десертів та навіть напоїв. Жінка пояснила, чому почала вести блог. Розповіла про те, як стала досвідченим грибником і чому її критикують через українську мову в блозі.
 
– Ви почали цікавитись кулінарією ще із 13-ти років, проте не вступали на спеціальність, яка з цим пов’язана. За освітою ви психолог. Отож чому вирішили вступати саме на факультет психології?

 – Оскільки це був кінець 90-х, то я тоді не бачила перспективи для розвитку у сфері кулінарії. Ресторанного бізнесу, як такого, тоді ще не існувало, а я родом з невеличкого містечка на Донбасі, тож не уявляла, де зможу в майбутньому працювати. На той час психологія мені подобалася, і я вирішила, що це та спеціальність, яка мені точно знадобиться. Я й досі вважаю, що моя освіта мені дуже допомагає в повсякденному житті й у веденні блогу.

– Раніше ви готували торти, макарони й інші кондитерські вироби на замовлення. Тепер же цим не заробляєте, чому припинили?

– Після другого декрету я вирішила не повертатись на попередню роботу. Однак я доволі енергійна жінка, тому мені потрібно було самореалізуватись, і я почала себе шукати. В той період я брала участь у різних кулінарних форумах. Багато моїх інтернет-подружок уже випікали на замовлення і добре на цьому заробляли, тому я теж вирішила спробувати. Мені доволі швидко почало все вдаватися, в мене ставало дедалі більше клієнтів. Я активно пекла декілька років поспіль, ходила на різні майстер-класи, навчалась. Утім, настав момент, коли я зрозуміла, що не хотіла б присвятити все своє життя лише виготовленню кондитерських виробів. Я усвідомила, що в мене є енергія на щось більше. Спочатку я не розуміла, що саме це мало бути. Я думала про школу, де б навчала людей кондитерського мистецтва. Також думала про свій заклад. Усе це тривало певний час, і я вирішила піти у відпустку. В серпні я приготувала баклажани по-пармськи за рецептом Джеймі Олівера, сфотографувала цю страву і виставила рецепт на особисту сторінку в інстаграмі. У мене тоді було близько ста підписників, більшість із яких були мої друзі та знайомі. Декілька дівчат приготували за тим рецептом, написали мені відгук, їм дуже сподобалось. Потім я ще щось приготувала, жінкам знову сподобався рецепт, і я зрозуміла, що мені й самій до вподоби навчати людей, ділитися власним досвідом. Після цього я ухвалила рішення розвивати свій блог.

– Танюшина – це поєднання вашого імені та прізвища? Чому вирішили обрати саме такий нік?

– Це вигадав мій чоловік. Він почав мене так називати, коли ми тільки одружилися. Таня Юшина – Танюшина. Тож це прізвисько за мною закріпилось ще з моменту одруження, і я вирішила, що воно добре підходить для ніку в інстаграмі.

– Де ви зазвичай знаходите нові рецепти? 

– Багато рецептів беру в інтернеті, стежу за сучасними кулінарними трендами, дивлюсь, що готують інші фуд-блогери, особливо закордонні. Також у мене є багато кулінарних книг, з яких я черпаю своє натхнення. До великої війни ми багато подорожували, і мене дуже надихали нові країни й міста. Щоразу з поїздки я привозила із собою різноманітні рецепти. Наприклад, після відвідин Стамбула я дізналася про безліч смачних страв – креветки з грибами, лосось із соусом «Песто». 

– Дивитесь кулінарні шоу?

– Ні, зараз на це в мене немає часу. Раніше, коли тільки з’являлися перші програми, було цікаво за цим спостерігати. 2005 року я була в захопленні від шоу Джеймі Олівера, мріяла готувати так, як він, мати такий же посуд.

– В одному зі своїх постів ви писали про зошит, у який записували різноманітні рецепти. Там ви згадали про печиво через м’ясорубку, салат з вермішелі «Мівіна». Пригадуєте ще цікаві страви, які ви любили в дитинстві або в підлітковому віці?

– Мені подобався салат із плавлених сирків. У зошиті він називався «Білочка». До речі, я якось розповідала про цей салат своїм підписникам, і вони написали мені силу-силенну назв цього салату в різних регіонах України. Наприклад, є доволі смішна назва – «Смерть фашистам», через те, що в його складі є часник.

– А де тепер зазвичай зберігаєте рецепти? 

– Багато рецептів є в моєму телефоні, записую в нотатках. Також чимало я вже опублікувала в блозі. Коли ж проходжу курси або майстер-класи, то можу записувати щось у блокноті чи в зошиті. Світ суттєво діджиталізувався, тож я почала використовувати сучасніші способи, щоб зберігати рецепти. Інколи буває так, що я сама придумую якийсь рецепт. Наприклад, я вигадала рецепт гарбузово-сирних вафель. 

– Як ви вже згадували, до повномасштабного вторгнення ви багато подорожували. Яка кухня світу вам найбільше подобається?

– Тепер я дуже люблю турецьку кухню. Я підписана на декількох турчанок, і те, як неперевершено вони готують, мене вражає.

– Скільки разів вам потрібно приготувати страву, аби ви поділилися її рецептом зі своїми підписниками?

– Я веду блог три роки, а готую понад 20, тому більшість рецептів я вже колись готувала. Часто мені з першого разу вдається смачно приготувати за якимось рецептом, і я одразу розумію, що поділюсь цією стравою в блозі. Інколи буває так, що я готую щось удруге. Важливо зазначити, що я ділюсь лише тими рецептами, які мені ну дуже сподобались. Я повинна кайфонути від приготованої страви, тільки тоді поділюсь рецептом у блозі.

– Як ви б описали мету свого блогу?

– Моє завдання полягає в тому, щоб людям, які готують за моїми рецептами, вдавалося приготувати все з першого разу. Я докладаю багато зусиль, щоб усі рецепти були робочі та смачні. До того ж іще на початку ведення сторінки я поставила собі за мету мати в блозі всі найпопулярніші рецепти. Я хочу, щоб людина, яка захотіла піцу, зайшла на мою сторінку, а в мене є рецепт піци, або захотіла рецепт хачапурі, а він у мене теж є.

– У блозі ви згадували про абсолютне щастя. Як би ви зараз його описали? 

– Абсолютне щастя – жити в гармонії із собою, виконувати улюблену справу. Є фраза, яка мені дуже імпонує: «Обери собі роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Можна сказати, що блог – це моя робота, адже щодня в мене є рекламні інтеграції, я роблю фото, пишу пости, знімаю сторіз і т.д. Це той вид діяльності, який приносить мені прибуток і з якого я сплачую податки, але я не можу назвати це своєю роботою. Це моє найбільше захоплення. Тож для мене абсолютним щастям є заняття улюбленою справою.

– Ви після 24 лютого перейшли на ведення блогу українською. Часто стикаєтесь із хейтом через недосконале використання української мови?

– Насправді доволі часто. Здебільшого я стараюсь не реагувати на негативні коментарі. Я вважаю, що людей, які перейшли на українську мову, потрібно підтримувати. Одразу все ідеально не виходить, але згодом можна досягти бажаного результату. Я завжди кажу, що краще зробити щось просто добре й похвалити себе за цей крок, аніж не зробити зовсім нічого. Я переконана, що краще розмовляти українською з помилками і поступово вчитися, ніж боятися своєї недосконалості й зовсім не переходити на українську.

– Ви – мама двох синів, отож удома у вас троє чоловіків, яких щодня потрібно годувати. Скільки часу зазвичай витрачаєте на приготування їжі? Хтось із членів сім’ї допомагає?

– Мій старший син від нас поїхав, однак за звичкою я готую багато. Мабуть, мені Бог дав стільки чоловіків, щоб усю свою потребу в кулінарії я могла цілком реалізувати. У кухні готую лише я. Мені подобається, коли все стоїть саме так, як я це залишила, бо в мене вже є своя система організації та планування, до якої я звикла.

– Які страви найбільше любить ваша сім’я?   

– Мої хлопці дуже люблять смачненько поїсти. Серед  найулюбленіших страв – лазанья, піца, крильця в кисло-солодкому соусі, голубці та вареники.

– Як щодо десертів? Який у вашої сім’ї найулюбленіший торт?

– Загалом я печу багато тортів. У блозі опублікувала вже декілька десятків рецептів, і в кожного із членів сім’ї є свій улюблений торт. Ми з чоловіком обожнюємо медівник. У старшого сина найулюбленіший торт – «Кучерявий хлопчик», а молодшому до вподоби «Наполеон».

– Часто люди не знають, що приготувати. У вас бувало таке? Як із цим боролися? 

– На щастя, в мене такої проблеми немає. Навіть якщо я задумуюсь над тим, що можна було б сьогодні приготувати, то я можу заглянути у свій блог, де є безліч рецептів, і щось для себе вибрати. До існування блогу в мене також не було таких проблем. 

– У вашому профілі багато постів про гриби, і ви часто згадуєте, що дуже любите їх збирати. Поділіться, будь ласка, з нашими читачами історією з ваших походів по гриби. Можливо, було щось, що ви досі згадуєте із захопленням?

– Знаєте, я можу про гриби говорити дуже довго. В мене байок та історій незліченна кількість. Я маю цікаву історію з нашого походу по опеньки. Ми обрали зовсім нове для нас місце. Оскільки ми були там уперше, то вирішили піти порізно, щоб оглянути різні місця. Декілька разів я ходила сама тією ж стежкою, але майже нічого не знайшла. Однак коли утретє проходила біля пенька, який ріс коло тієї стежки, то вирішила обійти його з іншого боку. З того боку пенька, яким він був повернутий до дороги, якою я ходила, росли лише поганки. Я обійшла цей пеньок, придивляюсь, а він був навкруги вкритий опеньками. До того ж це були молоденькі королівські опеньки, які ростуть величезними сім’ями, вони мали нерозкриті капелюшки. Я там нарізала два кошики грибів і ще повний великий пакет. Для грибника це скарб. Я більше ніколи не знаходила таких грибів. Ба більше, ми потім знову їздили в це місце, але на тому пеньку я більше не знайшла жодного опенька.

– Як у вас з’явилось таке хобі?

– Одного разу ми із сусідами поїхали в ліс збирати польські гриби. Відтоді все почалося. Нам дуже сподобалось, і ми зрозуміли, що це те заняття, яке нам до душі. Втім, тоді наша поїздка по гриби припала на закінчення грибного сезону. Попереду була ціла зима, і я вирішила не витрачати час намарно, тож прочитала багато літератури про гриби. Також я відвідувала форуми й дивилась різноманітні відео. Я старалась дізнатись усе, що було пов’язано з грибами. Отже, коли наприкінці травня почали з’являтися перші білі гриби, ми одразу ж поїхали їх шукати. Я вже тоді знала, що вони ростуть саме в дубових лісах, і ми з чоловіком вирушили туди на пошуки наших перших білих грибів. 

– А як щодо вас? Багатьом людям показали цей «грибний світ»?

– Так, дуже багато моїх близьких тепер має таке захоплення. Я навчила маму всього про гриби. Також брат із дружиною тепер їх збирають. Усі мої подружки стали грибниками. Під час грибного сезону ми стараємось кожного з наших друзів узяти із собою в ліс хоча б раз.

– Діти також з вами їздять?

– Дітям, на жаль, це не до вподоби. Можливо, любов до цього заняття з’явиться за певний час. 

– А як відбувався грибний сезон 2022 року. Можна було збирати гриби чи це небезпечно з огляду на ситуацію в країні? 

– Цей сезон ми пропустили, бо на Київщині не можна збирати гриби. Втім, нам усе ж одного разу вдалося потрапити в безпечне місце, де ми назбирали трохи грибів. 

– Також в одному з постів ви згадували про те, що випікання смаколиків вас заспокоює. Що, крім цього, дарує вам відчуття спокою?

– Ліс – моє місце сили. Я дуже люблю там перебувати. Щодо випічки, то я всім своїм дівчатам рекомендую щось пекти, якщо в них у житті багато стресу. Тісто справді дуже допомагає розвіяти неспокій, тривогу і хвилювання. Для мене це окремий вид медитації.

– Коли-небудь задумувались над тим, що робили б, якби одного дня зникли всі соціальні мережі?

– Я б точно щось вигадала. Важко сказати, що я б робила, проте мене лякає, що стільки моєї праці пропаде, адже це багато часу та роботи. Після початку повномасштабного вторгнення чимало сторінок блокують через так звану «мову ворожнечі». Сподіватимемось, що моя сторінка буде зі мною назавжди.

– Чи можете ви сказати, що блог змінив ваше життя? 

– Насамперед завдяки блогу я знайшла себе і справу, яку я люблю. Я знайшла своє натхнення і призначення в житті. Блог точно зробив моє життя цікавішим та різноманітнішим.

– Як зазвичай святкуєте Восьме березня? 

–  На Восьме березня ми з мамою маємо традицію їздити в подорожі. Разом ми відвідали Прагу, Будапешт і Стамбул. Торік купили квитки у Вірменію, але не змогли поїхати, бо розпочалася війна. Після перемоги обов’язково ще подорожуватимемо.

– Продовжте, будь ласка, речення. Мій девіз у житті…
– Досконале – ворог доброго.
– Знаменитість, з якою я б хотіла зустрітись, – …
– Джеймі Олівер.
– Між подорожжю та часом удома оберу…
– Подорож.
– Я себе асоціюю з квіткою…
– Орхідеєю.
– Моя улюблена настільна гра – …
– Dixit.
– Найдорожча річ, яку я купила, – …
– Програвач вінілових платівок.
– Від інших мене відрізняє…
– Моя чесність.
– Я люблю Україну за…
– Те, що це моя Батьківщина.
– Улюблена грибна страва – …
– Жульєн.
– Остання книга, яку я прочитала, – …
– «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт.
– Бажаю всім читачам… 
– Кулінарного натхнення і перемоги України.