Про людей

Про неї на роботі різне кажуть. Непривітна, мовляв, байдужа, сувора, навіть що зла. Найбільше всі чомусь переймаються тим, що вона не вітається, не жартує разом з усіма, не перемиває кісток тому, хто щойно вийшов із приміщення. Робить те, що належить, зазвичай мовчки, з міцно стиснутими вустами. Може, здається лихою, бо одягнута здебільшого у темне? Має двоє штанів – чорні та коричневі, дві теплі кофтини, знову ж таки коричневу та синю, зверху ще часом одягне стару в’язану безрукавку, аби тепліше. Звісно, що коричневу. І волосся в неї обтяте так, що ледь прикриває вуха, і пофарбоване… та на коричневе, хоч на коробці із млосною красунею було написано «Вишуканий шоколад».

Сусіди, до слова, її теж недолюб­люють. Ні, в неї не знайдеться «сто гривень до авансу». І п’ятдесят не знай­деться. І м’ясорубки вона не позичить, і від тиску таблеток не має.

На роботу виходить рано,...