ТЕПЕР Я ВЖЕ НЕ БОЮСЯ

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

Стара висока облуплена дзвіниця, що її добряче пошарпали вітер, час і негода, стояла на околиці невеличкого міста, поглядаючи на нього дірами своїх давно вибитих вікон. Років із двадцять тому її обгородили високим дерев’яним парканом, який уже теж похилився та потроху руйну­вався. А напис «Не заходити, небезпечно» на колись червоній табличці вже заледве можна було прочитати. Навколо лежали купи побитої цегли та тиньку. Все, що залишилося від чепурної старенької церкви, яку підірвали ще за часів войовничого атеїзму. Все позаростало бур’янами й молодими деревами, що тісною громадою наввипередки спинались до неба.

Поміж плотом і стіною дзвіниці в Юльки та Юрка було власне потаємне місце, тільки тут вони могли зустрічатися, не боячись ані кпинів ровесників, ані гніву батьків.

Колись їхні родини жили в сусідстві, батьки разом працювали на заводі, а оскі...

Дякуємо!