ТЕ, ЩО НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ

Софійка маленька, але зграбненька: крепдешинова кофтиночка напинається на грудях, а в талії щільно облягає її, охоплена тоненьким пояском. Над стрункими ніжками спідниця сонце-кльош: коли покрутишся, вона стає розкішним кружалом, що хоче злетіти разом із дівчиною, яка сміється, наче то звучить срібний дзвіночок.

Проте так Софія зодягається, коли йде до клубу. І кофтиночку, і спідничку подарувала їй тітонька з міста; привезла вона ще й свої туфлі на високих широких каблуках, що майже впору дівчині, хіба що ганчірочки позапихати в тупі носаки, але стара мати не дозволила такого носити. «Страм!» – закричала, сплеснувши руками, коли дочка вперше натягнула ті «копита».

– Та ти в них наче корова на льоду. Тільки людей смішитимеш і ще, не дай Боже, покалічишся, – сказала сердито.

 – Мамо, то з незвички так. А ви ж дивіться: я в них на десять сантиметрів вища. Он дівчата проти мене як тички, а я вся у вас – курдуплик. Ні, щоб у татка вдатися, – пустила сльозу дівчина.

 – Щастя зростом і вродою не міряють, – мовила, як відрізала, Мотря і забрала «копита» од гріха подалі. – А суджений і на тебе знайдеться: он ти яка в нас гарненька та метка! Дивись, батько мене вибрав, хоч стільки дівок за ним вилося. Байдуже, що я йому й до рамена не дістаю, ніколи тим не докоряв.

Слова материні, може, були й правильні, але відскакували від дівчини, наче горох від стіни. Хотілося їй бути хоч трішечки вищенькою, щоб дотягнутися до пліч найліпшої подруги, з якою ходили на танці. Бо ж як разом ідуть, то, здається, все село пальцями тицяє. Струнка Марійка, ще й у новомодних черевичках на каблучках, наче на глум їй, шпацирує. Раз було Софія попросила її не носити їх, то мала що слухати, мовляв, через неї, низеньку, вона не відмовлятиметься від сестриного подарунка. Бо ті два чи три сантиметри нічого не змінять і вищою вона не здаватиметься. Образилася тоді Софійка на подругу, але промовчала, відчуваючи у сказаному слушність. А тут іще мати жалю додає – високій Марійці, значить, можна ходити на каблуках, а їй, ліліпутці, – це так зі зла вже на себе – зась?!

Коли мати вийшла по щось до комори, зазирнула під ліжко, у стару бабусину скриню, і таки знайшла ту забраковану взуванку. Швидко метнулася до дверей і з порога ще крикнула в хату:

 – То я піду, матусю. А ви мене не чекайте, лягайте спати, бо в клуб, казали, кіно привезли, а тоді танці.

 – От заполошна, – озвалася з комори мати, – не встигла школу закінчити, як уже дівочка.

І коли ото виросла?! Виросла і молодість їхню із собою забрала. Оксанка, старша дочка, давно вже влаштована, сім’ю велику має, живе в райцентрі, хлопці десь на заробітках у росії, а ця, несподівана знахідка, як каже її Семен, їхню старість доглядатиме. Не вступила після школи до технікуму, то в ланку ходитиме, як вона. А там знайдеться добрий парубок, то житимуть із ними на всьому готовому. Хата гарна, нова, садок чималий – з яблунями, грушами та вишнями, і будівлі всі господарські справні. Ще батьки Семенові їм допомагали все те зводити на обжитому місці, а стара хатина замість літньої кухоньки залишилася. А місце ж у них яке гарне: город тягнеться до лугу розкішного, яким річечка вузенька тече! А далі ставочок невеличкий, весь у вербах, де все літо дітлашня разом із гусьми бабляється. Рай, та й годі!

Так думала-гадала низенька підтоптана жіночка, чекаючи від сусідів свого благовірного, але того вже не чула її дочка.

Вона була з подругою далеко від хати. У руках несла свою радість і надію – взуванку, яка мала підняти її не тільки у власних очах. Марійка того не бачила, бо було темно, та й тріщала, як сорока, перемиваючи кісточки хлопцям, які впадали за нею. Біля липи, що росла відразу за ворітьми до клубу, Софійка швиденько перевзулася в тітчині туфельки. А свої капці, як казала, розсердившись, запхнула в густу траву. Біля клубу стояли групками дівчата й хлопці. Де-не-де блимали яскраві вогники – то хлопці балувалися папіросками. Звідти тягнуло їдким тютюновим димом. Дівчата про щось реготіли, тоді від чоловічого гурту віддалялася темна постать і прошкувала до верескливого гурту – то котрийсь парубок шукав свою дівчину. Софійка роззиралася довкола, не...