ТАМ, ДЕ ЖИВЕ ЩАСТЯ

Гілляки старих довгов’язих акацій біля городу лоскочуть п’яти замріяного сонця на світанку. Наприкінці літа сонечко низьке, але ще тепле та лагідне. Тут місце сили. Закрайок затишку та відновлення. Повітря пронизане десятком звуків. Водночас усе закрякає, загудить джмелем, зашумить пахким деревієм, що бадьоро витанцьовує білими парасольками біля городу.

Бабця квасила помідори. Велика баддя, відра – все напов­нювали стиглими червоними плодами. Перед квашенням заздалегідь готували діжку, її треба було залити водою і залишити на декілька днів, аби дошка віддала всілякі сторонні запахи торішнього бродіння. Квасник ошпарювали духовитим окропом, настояним на горіховому листі. Поки бабця порається з помідорами, я збираю запашний кріп, що бовваніє на городі, листя смородини, виш­ні, хрону. Очищаю часник, так, без ножа, – вправними, маленькими пальчиками, а бабця промовляє з усмішкою: «Не чисти мене до голого...