ТАМ, ДЕ ЖИВЕ ЩАСТЯ

Гілляки старих довгов’язих акацій біля городу лоскочуть п’яти замріяного сонця на світанку. Наприкінці літа сонечко низьке, але ще тепле та лагідне. Тут місце сили. Закрайок затишку та відновлення. Повітря пронизане десятком звуків. Водночас усе закрякає, загудить джмелем, зашумить пахким деревієм, що бадьоро витанцьовує білими парасольками біля городу.

Бабця квасила помідори. Велика баддя, відра – все напов­нювали стиглими червоними плодами. Перед квашенням заздалегідь готували діжку, її треба було залити водою і залишити на декілька днів, аби дошка віддала всілякі сторонні запахи торішнього бродіння. Квасник ошпарювали духовитим окропом, настояним на горіховому листі. Поки бабця порається з помідорами, я збираю запашний кріп, що бовваніє на городі, листя смородини, виш­ні, хрону. Очищаю часник, так, без ножа, – вправними, маленькими пальчиками, а бабця промовляє з усмішкою: «Не чисти мене до голого – спасу тебе від усього злого!». Та вже згодом допомагаю бабці пересипати тим ароматним, запаморочливим зелом помідори в діжці.

Заливали все те звичайною холодною артезіанською водою, в якій спочатку розчиняли грудомаху солі. Діжечку накривали дерев’яним кружальцем, на яке зверху ставили гніт – гранітну брилу. Найважливіше тепер було дочекатися приморозків, тоді й помідори дозрівали. Занесе бабця полумисок багряної квашенини до хати – й наповниться все довкола запашним виляском літа. Треба проштрикнути оскомистий помідор виделкою, інакше обов’язково бризки розлетяться довкола, а червоний сік стікатиме по бороді.

У цьому місці зупиняється час, є тільки мить тут і зараз. Десь серед цього лагідного, оксамитового літа брьохаєшся після дощу по калюжі босоніж, щиро, безпосередньо радієш. Немає жодних перешкод, щоб бути безмежно щасливим.

Серпень іще по-літньому усолоджує, але вранці вже студить мрячним ранком. Спориш щільною ковдрою застилає все подвір’я. Чи ходили ви «гусячим шпоришем» уранці босоніж? Уже минуло більш як тридцять років, а пам’ять береже ті миті та відчуття…

У бабці була справжня українська садиба, і бабця була українкою – духом, звичаями, традиціями, доброю вдачею. Глиняна хата, побудована ще в довоєнні роки, стоїть і донині. Спочатку вона мала очеретяну покрівлю, під стріхою якої любили звивати гнізда ластівки, а вже згодом очерет замінили шифером. Улітку в хатині було прохолодно, а взимку дуже тепло. Тут завжди було світло, затишно.

Край городу росла старезна крислата груша, «лимонка». Солодкі плоди були принадою для бджіл, тому збирати їх доводилося увечері. Груша як груша, але бабця перетворювала її на ароматні ласощі в довгі зимові вечори.

Удосвіта викладала в піч, її треба було напалити до визначеної температури, аби плоди не пеклися, а поступово віддавали вологу. «Лимонки» після першого закладання змінювали свій сонячний колір на бурштиновий, а вже під час третього закладання мали вигляд сморжів. Сушню робили також із яблук, вишень і слив, їх виморювали на сонечку. Оце й усі складові запашного узвару.

Серпень, безперечно, це солодка вощина, маковий пиріг на Маковія, пиріжки з яблуками на Спаса. Останній місяць віддає те, чим наповнювалося все літо, ллється через вінця. І нас­трій мав би бути з гіркуватим присмаком полину, бо закінчення літа. Аж ні! Настрій схожий на святкову «трійцю», з ароматом м’яти, чабрецю, чорнобривців, насичений теплим промінням сонечка. І ти щасливий, бо це ще одне твоє літо, і споді­ваєшся, що ще вдосталь буде серпня у твоєму житті…

Мені того літа вже було тринадцять років, я намагалася поводитись як доросла, та бабця тільки мовчки усміхалась на те. Я за звичкою зубами відчиняю коробочку маківки, висипаю маленькі чорні зернятка в макітру, згодом смакуватимемо коржами з маком. Завтра свято Яблуневого спаса. Пухке тістечко вже втікає з діжі, та бабця вправно ловить його і кладе на стіл, виробляє пироги з яблуками.

Ми встаємо зрання, бабця порається в господарстві, а я роблю трійцю: червоні та рожеві майорчики, м’ята, всередині – маківки. Після освячення бабця прикрашатиме образ Богородиці й оберігатиме господу. Бабця збирає кошик до церкви: пиріжки, яблука, виноград, груші, мед. Нарешті вирушаємо, адже йти з добру годину, нас наздоганяють бабусі Катря та Рімма – сусідки, теж із тр...