ТАКА ЇЇ ДОЛЯ

А як усе гарно починалося! Романтично, впевнено, святково й щиро. Інакше й бути не могло, адже Марія й Роман виросли в сусідстві. Майже поруч, лиш старенька хатинка баби Мільки розділяла їхні подвір’я.

Колись давно сусіди зробили хвірточки зі свого обійстя на Мільчине, щоб не виходити через вулицю, а отак одразу до сусідки. Баба жила самотиною, та ще й була доброю до святості, то сусідські хвіртки не зачинялись до старенької ніколи, отже, для дітей не було перепони, аби щодня гратись разом під Мільчиним горіхом.

Виросли собі Марія з Романом, уже й до клубу бігають, тобто поважно йдуть зі всіма, а повертаються тільки вдвох. Зайдуть до Мільки на подвір’я та й розійдуться врізнобіч. Стара має добрий зір і слух, завжди чує, як Маруся з Ромком прощаються під горіхом, і від того важко зітхає.

А одного разу мало не впала з лавки у своїй хатині, коли побачила, як молоді цілуються: «Ну,...